У Хрещатому парку відкрили виставку «Покоління війни»: 124 роботи українців від 6 до 67 років

У Хрещатому парку відкрили виставку «Покоління війни»: 124 роботи українців від 6 до 67 років — масштабний проєкт просто неба, який поєднує дитячі малюнки та дорослі полотна, що відображають досвід життя під час повномасштабної війни. Експозиція, організована в рамках артмарафону «Покоління війни», демонструє, як мистецтво стає інструментом пам’яті, терапії та суспільного діалогу в центрі столиці.

Від дитячого погляду до досвіду поколінь

У виставці представлено 124 роботи авторів віком від шести до шістдесяти семи років. Такий віковий спектр створює природну хронологію емоцій і сприйняття: від наївних, але щирих дитячих образів до глибоких, іноді трагічних і вельми рефлексивних творів дорослих митців. Експозиція побудована за віковим принципом — від наймолодших до старших авторів — щоб глядач міг крок за кроком проходити шлях сприйняття війни різними поколіннями.

Маршрут виставки стартує біля сходів до Арки Свободи українського народу, де розміщені роботи дітей. Далі експозиція переходить уздовж головної алеї парку до творів підлітків і молоді, а фінальна частина — біля Міст закоханих — містить роботи більш досвідчених художників. Така побудова дає можливість не лише побачити окремі роботи, але й відчути наративний зв’язок між поколіннями: що залишається незмінним у реакції на війну, а що змінюється з віком і досвідом.

Музей просто неба в культурному центрі Києва

Виставка розгорнулася в Хрещатому парку — одному з найпопулярніших місць для прогулянок у центрі міста. Розташування поряд із Київським академічним театром ляльок та Музеєм води робить проєкт доступним для туристів і місцевих відвідувачів, які прогулюються проміж культурних об’єктів урядового кварталу. Організатори визначають проєкт як музей просто неба, що працює на перетині мистецтва, пам’яті й міського життя.

Експозиція відкрита для відвідування щоденно вільно, за винятком часу дії комендантської години; вона триватиме до 15 серпня. Безкоштовний доступ і локація в центрі роблять виставку доступною для різних аудиторій: родин з дітьми, студентів, туристів, ветеранів та волонтерів. Така форма — просто неба і доступна для всіх — підкреслює важливість мистецького супроводу суспільних подій і дає змогу мистецтву бути частиною щоденного міського простору.

Технології, автори та міжнародний контекст

Кожен експонат супроводжується портретом автора, короткою довідкою українською та англійською мовами і QR-кодом, який веде на сторінку митця. Це дає змогу відвідувачам не лише оцінити візуальну складову роботи, але й познайомитися з історією творця, побачити інші його роботи або зв’язатися для підтримки чи придбання. Англомовні анотації зроблені з урахуванням великої кількості іноземних гостей центральної частини Києва.

Серед авторів — військовослужбовці, діти військових, внутрішньо переміщені особи, мешканці прифронтових територій, а також українці, які через війну були змушені переїхати за кордон. Їхні роботи — це різні форми осмислення: спогади про втрати, пошуки надії, акти протесту й заклики до миру. У сумі експонати створюють широку мозаїку особистих і колективних досвідів, що дозволяє глядачеві краще зрозуміти багатовимірність наслідків воєнного часу.

Проєкт є частиною міжнародного фестивалю МАЛЮЙ.UA.WAR і має довгу історію як платформа, що від початку широкомасштабного вторгнення документує й відображає вплив війни на культуру та людей. Організаторами заходу виступили громадська ініціатива ADRUM та компанія STUDIORAR за підтримки Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ та Київської міської влади. Така координація дозволяє поєднати громадську енергію митців з інституційною підтримкою, що важливо для сталого розвитку мистецьких ініціатив під час кризи.

Виставка «Покоління війни» — це не лише збірка робіт, а й запрошення до діалогу: про роль мистецтва в часи травми, про шляхи відновлення і про те, як покоління взаємодіють у процесі осмислення загальної історії. Для киян і гостей міста цей проєкт стає точкою зустрічі, спостереження та співпереживання, нагадуючи, що кожна робота — це історія людини, її біль і надія.