Кличко називав Булгакова улюбленим письменником: у мережі згадали інтерв’ю після демонтажу пам’ятника

Після нещодавнього демонтажу пам’ятника Михайлу Булгакову на Андріївському узвозі в інтернеті активізувалися дискусії та архівні публікації — зокрема згадали інтерв’ю мера Києва Віталія Кличка, де він називав автора "Майстра і Маргарити" одним із своїх улюблених письменників. Це нагадування знову підняло питання про місце літературної спадщини в сучасному публічному просторі й про те, як історичні постаті співвідносяться з національними наративами.

Кличко про Булгакова: архівне інтерв’ю і літературні вподобання

Архівне інтерв’ю Віталія Кличка, опубліковане ще у 2010 році, давно циркулює в мережі як приклад того, як міські політики та культурні діячі позиціонують себе через літературу. У розмові тоді Кличко зазначав, що звертався до творів Михайла Булгакова неодноразово і високо оцінював художню майстерність автора. Він також визнавав екранізацію повісті "Собаче серце" однією з визначних у вітчизняному кінематографі, а участь у презентаціях творчості Булгакова за кордоном сприймав як можливість популяризувати київську культурну традицію.

У тому ж інтерв’ю Кличко згадував, що читав уривок з роману "Майстер і Маргарита" німецькою мовою під час події в одній із бібліотек Гамбурга, що, за його словами, було для нього почесно і символічно. Сам мер поки публічно не коментував саме рішення щодо демонтажу пам’ятника у 2026 році, однак архівна заява знову стала приводом для обговорення його ставлення до культурної спадщини.

Демонтаж пам’ятника: куди передали скульптуру та яка процедура

Пам’ятник Михайлу Булгакову було демонтовано 4 червня 2026 року в межах виконання рішення Київської міської ради та на підставі висновків Українського інституту національної пам’яті. Після зняття бронзову скульптуру передали на зберігання спадкоємиці автора монумента — доньці скульптора Миколи Рапая. У повідомленнях Департаменту охорони культурної спадщини КМДА зазначено, що таке рішення ухвалили після відповідного звернення родини митця, і що монумент зберігатиметься у приватній колекції, а не буде знищений.

Історично монумент було встановлено на Андріївському узвозі у 2007 році. Автором скульптури є відомий київський скульптор Микола Рапай, архітектурну частину проєкту розробив В’ячеслав Дормідонтов. Демонтаж супроводжувався офіційними процедурами: рішенням міської ради, зверненнями інституцій культурної спадщини та комунікацією з родиною митця. Для багатьох киян факт передачі скульптури спадкоємцям став своєрідною гарантією збереження оригінальної роботи поза публічним простором.

Причини та суспільна реакція: пам’ять, символи і війна

Офіційною підставою для демонтажу стали висновки Українського інституту національної пам’яті, який відніс низку об’єктів, пов’язаних із постаттю Булгакова, до символіки російської імперської політики. У висновках інституту також містилися зауваги щодо наявності українофобських мотивів у творчій спадщині письменника, що й стало основою для рішення про вилучення таких пам’ятників з публічного простору столиці.

Дискусія навколо постаті Булгакова у Києві триває вже не перший рік, проте набула особливої гостроти після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Для одних демонтаж — акт декомунізації та відмежування від імперської символіки, для інших — втрата частини культурного ландшафту, яка потребує більш ретельного історичного осмислення. У мережі та медіа активно обговорюють як правомірність рішень інституцій пам’яті, так і питання плекання мистецтва незалежно від історичного контексту авторів.

Експерти й активісти пропонують кілька підходів до вирішення подібних конфліктів: документування та музеефікація переміщених об’єктів, публічні дискусії з істориками й громадами, створення освітніх програм, які б пояснювали складність історичних постатей і водночас формували критичне ставлення до минулого. Важливо, щоб рішення щодо пам’ятників ухвалювалися прозоро, з урахуванням юридичних механізмів і громадської думки.

Ситуація навколо монумента Булгакову на Андріївському узвозі є прикладом того, як культурна спадщина перетинається з політикою пам’яті. Онлайн-реферування архівного інтерв’ю Кличка нагадує про те, що особисті вподобання політиків не завжди вирішують долю публічних символів, які оцінюються через призму історії, ідентичності та безпекових викликів сучасності. Тема демонтажу пам’ятників і подальшого зберігання артефактів», «Кличко про Булгакова» та «Андріївський узвіз пам’ятник Булгакову» — залишатиметься предметом уваги медіа та громадськості доти, доки не знайдеться збалансованих підходів до вшанування культурної спадщини в умовах змінених історичних пріоритетів.