«Марш ганьби» біля Бабиного Яру: як архівне фото відкрило приховану історію Києва

У січневі дні, коли місто згадує минуле і переглядає свої шари пам’яті, одне архівне зображення змусило істориків і киян по-новому поглянути на знайомі вулиці та околиці. Ця фотографія, зроблена ще в середині минулого століття, відкрила деталь, яка довгі роки залишалася поза увагою: точку початку великої колони полонених, що проходила через місто після визволення. Відкриття цієї локації змінило розуміння просторової і символічної логіки подій у столиці.

Фото, яке «заговорило» через вісімдесят років

Зображення належить до робіт відомого військового фотокореспондента, і саме воно лягло в основу нового прочитання подій. На ньому чітко видно велику колону солдатів вермахту під конвоєм радянських військ, але важливіше — навколишній ландшафт і архітектурні деталі, які дозволили експертам локалізувати місце зйомки. Після детальної роботи з негативом і порівняння зі старими планами міста було встановлено, що рух колони розпочинався біля території, яка нині практично стерта з міської карти: Лук’янівське єврейське кладовище, поруч із сучасною вулицею Юрія Іллєнка.

Дата фотографії і підпис автора допомогли підтвердити час події: знімок датований серпнем 1944 року, що дозволяє пов’язати його зі звільненням Києва і наступними демонстраціями поразки окупаційних сил. Ім’я фотографа стало ще одним орієнтиром у дослідженні: його роботи зберігалися в різних колекціях, але саме ця світлина виявилася тим фрагментом, якого бракувало для відтворення маршруту.

Київський маршрут і просторовий контекст

Аналіз знімка і праці істориків дав можливість відтворити приблизний маршрут колони через столицю, починаючи від місця, де розташовувалося єврейське кладовище, далі через центральні квартали міста та завершуючи на шляху, що тоді вів назовні з Києва. Цей маршрут простягався на десятки кілометрів і мав не лише транспортне, а й символічне значення: початок ходи від місця, пов’язаного з масовими злочинами нацистів, надавав акції дуже виразний смисл.

Важливими орієнтирами стали старі вулиці і назви, що з часом змінювалися: колишня вулиця Мельникова, на якій починався рух, сьогодні відома як вулиця Юрія Іллєнка, а дальній пункт фінішу проходив вздовж траси, що нині відома як Берестейський проспект. Така географія події показує, що столиця «приймала» цю демонстрацію не лише в центральних площах, а робила частиною свого ландшафту місця, пов’язані з травматичною пам’яттю.

Окремо варто відзначити значення самої локації старту: Лук’янівське єврейське кладовище було важливим елементом єврейського простору Києва, і його фактичне зникнення або трансформація після війни робить ще більш вагомим факт, що саме поруч із ним починалася ця колона. Такі зв’язки між місцями смерті й демонстраціями поразки створюють шар смислів, який потребує свідомого вивчення і збереження.

Що це означає для пам’яті міста сьогодні

Відкриття точного місця початку колони — це не лише фактажна деталь, а виклик для практики збереження і інтерпретації минулого. Воно показує, наскільки важливо працювати з архівами, зіставляти фотографії, плани, свідчення очевидців і картографічні матеріали. Саме така міждисциплінарна робота дозволила фахівцям і кураторам відновити зв’язки між подіями та конкретними просторами.

Ключову роль у цьому відіграли фахівці, які опанували методи атрибуції старих знімків і змогли помітити дрібні деталі — обриси огорож, залишки входів, особливості рельєфу. Імена дослідників, які долучилися до ідентифікації, стали синонімом ретельної праці з пам’яттю: вони зуміли зробити видимим те, що довго залишалося туманним. Саме завдяки цій роботі місто повертає ще один фрагмент правди про себе.

Для мешканців і відвідувачів Києва це означає зміну уявлення про звичні маршрути: вулиці, по яких ми ходимо щодня, можуть виявитися місцями великої історичної ваги. Пам’ять тут потребує не лише меморіалів і дат, а точних координат і візуальних історій, які зберігають зв’язок між подією та місцем. Важливо, щоб такі відкриття служили підґрунтям для освітніх проєктів, музейних експозицій і міської навігації пам’яті.

Насамкінець, робота з архівним матеріалом нагадує: історія міста — це не лише великі наративи, а й дрібні, опрацьовані деталі, які роблять пам’ять точною і людською. Одне фото змогло повернути Києву ще одну правду про його простір і страждання, а також підкреслити необхідність постійної пильності щодо того, як ми зберігаємо і трансльємо минуле наступним поколінням.