«Чекаємо не квітів — чекаємо своїх»: у Києві влаштували акцію на підтримку цивільних полонених

У центрі столиці зібралися ті, хто не втомлюється нагадувати про одну з найболючіших тем війни — людей, які залишилися поза офіційними графіками обмінів і досі перебувають у руках окупантів. 7 березня на Контрактовій площі пройшла акція під гаслом «Чекаємо не квітів — чекаємо своїх», що об'єднала родини, друзів і небайдужих громадян, які вимагають уваги до долі цивільних полонених та до механізмів їхнього звільнення.

«Чекаємо не квітів — чекаємо своїх»: у Києві влаштували акцію на підтримку цивільних полонених

На площі лунали особисті історії, часом майже неможливі для сприйняття: розповіді про зниклих без вісти, листи, що приходили з великою затримкою, і про тих, хто пережив тортури чи незаконні вироки. У руках учасники тримали фотографії рідних, прапори та плакати, а голоси матерів, дружин і батьків лунали як вимога не забувати. Організатори наголошували, що заходи подібного формату мають не лише емоційне, а й практичне значення: вони тримають питання цивільних полонених у фокусі уваги медіа й міжнародних партнерів.

Хто прийшов і які вимоги висунули родини

На акцію приїхали люди з різних регіонів України — родичі полонених з Харківщини, Запоріжжя, Херсонщини та інших областей. Багато хто приїхав спеціально, аби нагадати про конкретні прізвища та обставини зникнення. Киянка Марина розповіла про знайому з Запорізької області, у якої в полоні опинилися чоловік і син; вона згадувала, що один лист надійшов нещодавно, але в ньому йдеться про події, що сталися значно раніше, і це породжує надію й тривогу одночасно. Інша учасниця згадувала про викрадення матері в Токмаку Запорізької області і про те, що зв’язок з нею вкрай обмежений.

Родини вимагали від держави активнішої координації дій, прозорості у переговорах і створення окремих міжнародних інструментів для вирішення долі цивільних заручників. Одним з ключових пунктів стало звернення до омбудсмана, МЗС та міжнародних гуманітарних організацій із проханням посилити фіксацію фактів утримання та тиснути на міжнародні інституції для забезпечення доступу до інформації та адвокації. Під час акції звучали прохання: не йти на компроміс з пам’яттю, не дозволяти політичним агітаціям затопити тему людей, які досі не повернулися додому.

Чому повернення цивільних складніше і що змінює суспільна увага

Представник офісу омбудсмана, який був присутній на заході, підкреслив: повернення цивільних заручників значно складніше за обміни військовополоненими. Причини різні — від неможливості документально підтвердити факт утримання до відсутності чітких міжнародних процедур щодо цивільних. Часто цивільні не мають жодного статусу в офіційних списках, що ускладнює переговори й затягує процес звільнення. Водночас заходи протестного й інформаційного характеру допомагають тримати тему на порядку денному та створюють додатковий тиск на міжнародних партнерів.

Офіційні дані також нагадують про масштаб проблеми: за станом на 2025 рік у реєстрі зниклих безвісти налічували майже 63 тисячі людей, а нещодавні обміни показують дисбаланс — у великих ротаціях визволяють сотні військових, тоді як цивільні повертаються поодиноко. Так, 6 березня додому повернулися 300 українських військових і двоє цивільних, а напередодні — ще близько 200 захисників України. Родини наполягають, що це свідчить про потребу створити окремі переговорні формати і залучати до процесу міжнародні гуманітарні інституції.

Окремі виступи на акції торкалися і правової складової: звернень до міжнародних судових інстанцій, документування випадків катувань та незаконних вироків. Родини поділилися прикладами, коли люди отримували вироки на десятиліття, як у випадку з сином Марини Забавської, якого російський суд нібито засудив до 11 років ув’язнення. Такі історії підкреслюють необхідність адвокації і притягнення винних до відповідальності.

Учасники наголошували, що акції є важливою частиною національної стратегії пам’яті: вони не тільки підштовхують владу до дій, а й допомагають суспільству не забувати про конкретних людей, їхні імена та обставини. Саме публічність створює інформаційні домінанти, які можуть сприяти відкриттю закритих каналів комунікації та подальшій співпраці з міжнародними партнерами.

Після мітингу учасники сформували колективне звернення до уряду і міжнародних організацій з вимогою прискорити роботу над механізмами обміну цивільних, надати юридичну підтримку родинам і забезпечити системну роботу з документування злочинів, пов’язаних з незаконним утриманням. Родини вірять, що лише постійний громадський тиск, злагодженість дій держави та підтримка міжнародної спільноти допоможуть повернути додому тих, хто зараз в неволі.

Акція на Контрактовій площі — це не разова подія, а частина тривалого руху за права і життя людей, які залишилися поза офіційними списками. Учасники пообіцяли не зупинятися, планують нові флешмоби, збір інформації та зустрічі з посадовцями, аби питання про цивільних полонених залишалося в центрі уваги і не втратило своєї гостроти на фоні інших подій.