«Будинок тисячі вікон» у центрі Києва руйнується без реставрації

У самому центрі столиці, на вулиці Тарасівській, стоїть споруда, яку помічають навіть випадкові перехожі: фасади вкриті тріщинами, відкриті вікна впускають вологу та холод, а замкнутий внутрішній двір нагадує про інші часи. Мова про знакову будівлю за адресою Тарасівська, 9-А, відому серед киян як «Будинок тисячі вікон». Незважаючи на історичну цінність і формальний охоронний статус, споруда перебуває у критичному стані і потребує невідкладної реставрації.

Історичне значення і архітектурні особливості

Збудований у 1913 році як приклад передової прибуткової забудови, цей шести поверховий будинок був символом міського прогресу початку XX століття. Замкнений внутрішній двір-колодязь та велика кількість вікон створювали унікальну просторову композицію — звідси й народна назва. Замовниками проєкту були підприємці родини Міхельсонів, які інвестували в розвиток Києва, прагнучи поєднати комфорт і сучасні технології: електричне освітлення, централізований водопровід, каналізація і ліфт робили помешкання привабливими для заможних городян. Ця споруда є важливим матеріальним свідченням епохи, і її збереження має значення не лише для фахівців, а й для всього міста.

Сучасний стан: загрози та причини руйнування

Попри те, що будівля офіційно внесена до переліку об’єктів культурної спадщини, реальний захист відсутній. Відсутність системних інвестицій, недосконале законодавство, а також власницькі та адміністративні колізії призвели до того, що дахи протікають, перекриття осідають, фасади руйнуються, а внутрішні простори перетворилися на смітники. Візуальні свідчення занепаду — побиті шибки, відкриті прорізи, сліди мародерства — вже не приховати. Цей процес підсилюється тим, що складна архітектура й незвичні конструктивні рішення роблять будь-яку реконструкцію дороговартісною та технічно складною. У підсумку маємо парадокс: формальна охорона існує, але без реальних дій пам’ятка продовжує втрачати свою автентичність.

Можливі шляхи збереження і чому це важливо

Врятувати будівлю можна, але для цього потрібна скоординована робота міської влади, власників, реставраторів і громадськості. Перший крок — комплексна технічна експертиза і консервація найвразливіших елементів, щоб зупинити подальше руйнування. Далі — розробка проєкту реставрації з урахуванням історичної автентичності та сучасних вимог безпеки, а також пошук фінансування: державні програми, гранти, інвестиційні механізми і громадські збори. Важливо також обговорити адаптивне використання простору, яке поєднуватиме культурну функцію та економічну життєздатність об’єкта. Збереження цієї споруди означатиме не лише порятунок окремої будівлі, а й збереження частини історичної пам’яті Києва, підсилення культурного ландшафту Паньківщини та приклад відповідального ставлення до архітектурної спадщини. Без таких кроків ризик втратити пам’ятку назавжди залишатиметься високим, а теза про те, що охоронний статус без дій не рятує пам’ятки, на жаль, трансформується в реальність.

Київ стоїть перед вибором: дозволити черговому історичному об’єкту зникнути або мобілізувати ресурси і волю для його відновлення. Громадські ініціативи вже привернули увагу до проблеми, але без системної політики та інвестиційних рішень ідей буде замало. Якщо місто прагне зберегти своє обличчя і пам’ять поколінь, потрібно діяти оперативно — і саме зараз.