Паспорт Білорусі та 15 млн грн: рішення суду у справі вдови воїна

Суд захистив право вдови українського військовослужбовця на повторний розгляд заяви про призначення одноразової грошової допомоги. Жінці відмовили у виплаті через те, що вона має громадянство Республіки Білорусь. Водночас позивачка тривалий час проживає в Україні, має посвідку на постійне проживання та була офіційною дружиною військового, який загинув під час виконання бойового завдання із захисту держави.

У справі фігурує сума 15 млн грн, однак рішення суду не означає, що ці кошти вже призначені вдові або мають бути негайно виплачені саме їй. Суд скасував рішення Комісії Міністерства оборони про відмову та зобов’язав повторно розглянути звернення. Під час нового розгляду посадовці мають врахувати висновки суду, документи заявниці та права інших членів сім’ї загиблого військовослужбовця.

Загибель військового та звернення по допомогу

Як встановили суди, жінка перебувала у шлюбі з військовослужбовцем із лютого 2016 року. Чоловік проходив військову службу за мобілізацією та мав військове звання старшого солдата. У листопаді 2024 року вдова отримала офіційне сповіщення про його загибель у районі населеного пункту Озарянівка Донецької області.

Військовий загинув під час безпосередньої участі в заходах, пов’язаних із захистом України та відсіччю збройній агресії росії. Військово-лікарська комісія підтвердила, що травма, яка спричинила смерть, пов’язана із виконанням обов’язків військової служби та захистом Батьківщини. Саме така обставина є однією з ключових для реалізації соціальних гарантій членами сім’ї загиблого.

Після отримання документів про загибель чоловіка вдова подала до Міністерства оборони заяву про призначення одноразової грошової допомоги. Така виплата передбачена для членів сімей військовослужбовців, які загинули або померли внаслідок обставин, пов’язаних із проходженням служби, участю в обороні України чи виконанням бойових завдань.

Однак Комісія Міноборони не задовольнила звернення. Основною причиною відмови стало громадянство заявниці. У відомстві послалися на положення урядового нормативного акта, яким передбачені обмеження щодо виплат громадянам росії та білорусі. На думку посадовців, цей факт був достатнім для того, щоб не призначати допомогу.

Для вдови така позиція означала фактичне позбавлення можливості реалізувати право, яке вона пов’язувала не лише з особистим статусом, а й зі статусом дружини військового, котрий загинув під час оборони України. Жінка не погодилася з рішенням державного органу та звернулася до адміністративного суду.

Чому суд визнав відмову Міноборони неправомірною

Позивачка просила скасувати рішення Комісії Міністерства оборони та зобов’язати посадовців повторно розглянути її заяву. Суд першої інстанції дійшов висновку, що автоматична відмова лише через білоруське громадянство не відповідає вимогам законодавства. Апеляційний суд погодився з цими висновками та залишив рішення без змін.

Під час розгляду справи суди проаналізували норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Закон визначає перелік близьких людей загиблого військовослужбовця, які можуть претендувати на одноразову грошову допомогу. До таких осіб належить, зокрема, дружина або чоловік загиблого.

У законі немає положення, за яким право дружини на допомогу автоматично припиняється через іноземне громадянство. Саме це стало одним із головних аргументів суду. Підзаконний нормативний акт не може звужувати права, які прямо встановлені законом. Тому посилання на урядову постанову не звільняло Комісію від обов’язку повноцінно дослідити всі обставини справи.

Суд звернув увагу, що державний орган фактично обмежився перевіркою паспорта заявниці. Водночас посадовці мали оцінити її сімейний статус, тривалість проживання в Україні, наявність посвідки на постійне проживання, обставини шлюбу та зв’язок із загиблим військовослужбовцем. Формальний підхід до розгляду документів суд визнав недостатнім.

Важливим для суду було й те, що чоловік позивачки був громадянином України та загинув під час виконання завдань із захисту держави. Відтак під час ухвалення рішення необхідно було враховувати не тільки громадянство вдови, а й природу соціальної гарантії. Йдеться про підтримку родини людини, яка загинула, захищаючи Україну.

Суди також не встановили обставин, які б свідчили про підтримку вдовою держави-агресора або дії всупереч інтересам України. Сам факт наявності паспорта іншої країни не був визнаний достатньою підставою для позбавлення особи можливості претендувати на соціальну виплату.

Що означає рішення щодо 15 млн грн

Матеріали справи свідчать, що позивачка постійно живе в Україні з 2018 року. Вона має посвідку на постійне проживання, зареєстроване місце проживання та перебуває на податковому обліку. За наведеними в судовому рішенні даними, із 2019 року жінка не залишала територію України. Ці обставини додатково підтверджують її тривалий і стабільний зв’язок з Україною.

Разом із тим суд не призначив вдові виплату та не визначив, що саме вона має отримати всі 15 млн грн. Рішення стосується законності відмови Комісії Міноборони. Відмову скасовано, а заяву належить розглянути повторно з урахуванням правових висновків суду.

Сума у 15 млн грн може бути загальним розміром одноразової допомоги, передбаченої у разі загибелі військовослужбовця за відповідних обставин. Проте це не означає, що вся сума автоматично належить одному родичу. Якщо право на виплату мають кілька членів сім’ї, кошти розподіляються між ними у визначених законодавством частках.

Тому під час нового розгляду Комісія має встановити повне коло осіб, які можуть претендувати на допомогу. До уваги можуть братися документи про шлюб, родинні зв’язки, наявність інших членів сім’ї та обставини загибелі військового. Після перевірки документів уповноважений орган повинен ухвалити нове рішення щодо наявності права на виплату та її можливого розміру.

Таким чином, суд не зобов’язав Міністерство оборони негайно перерахувати кошти, але визнав неправомірним підхід, за якого громадянство вдови стало єдиною причиною відмови. Відомство має повторно оцінити звернення індивідуально, а не застосовувати формальне обмеження без аналізу конкретних обставин.

Ця справа важлива для родин загиблих захисників, оскільки демонструє: під час призначення соціальних гарантій державні органи повинні діяти в межах закону та враховувати всі факти. Наявність іноземного громадянства сама по собі не може автоматично перекреслювати статус дружини загиблого військовослужбовця, якщо закон прямо не встановлює такої заборони.

Остаточне питання про призначення одноразової допомоги вдові ще має вирішити Міністерство оборони. Комісія повинна повторно розглянути заяву, перевірити подані документи та визначити, чи виконані всі умови для отримання виплати. Отже, наразі йдеться про перемогу позивачки у спорі щодо права на справедливий розгляд заяви, а не про вже здійснену виплату 15 млн грн.