Добровольський назвав термін підготовки України до повернення військових

Україна повинна вже зараз готуватися до масштабного повернення військовослужбовців із фронту. На цьому наголошує заступник голови Київської обласної державної адміністрації Іван Добровольський. За його словами, протягом найближчих двох-трьох років держава, регіони та громади мають суттєво посилити систему підтримки ветеранів, адже після завершення активної фази війни кількість людей із бойовим досвідом значно зросте.

Йдеться не лише про організацію виплат чи формальне оформлення пільг. Повернення військових до цивільного життя потребуватиме комплексної роботи в медичній, соціальній, психологічній та професійній сферах. Ветерани мають отримати доступ до якісної реабілітації, працевлаштування, освіти, житла, адміністративних послуг і безбар’єрного середовища.

На Київщині нині обліковують близько 123 тисяч захисників, захисниць і членів їхніх родин. Водночас ця цифра не є остаточною. Війна триває, військовослужбовці продовжують перебувати на фронті, а частина людей не завжди відображена у відкритій статистиці. Саме тому регіон має готуватися не до обмеженої кількості звернень, а до тривалого зростання потреби у ветеранських послугах.

Підтримка буде потрібна не тільки тим, хто повернеться зі служби. Окремої уваги потребують родини загиблих, зниклих безвісти та військовополонених, люди з інвалідністю внаслідок війни, а також усі, хто пережив важкий бойовий досвід. Для кожної категорії необхідні власні програми, адже життєві обставини ветеранів і їхніх близьких можуть суттєво відрізнятися.

Ветеранський супровід має бути доступним у кожній громаді

Одним із ключових напрямів роботи на Київщині є розвиток мережі ветеранських просторів і підготовка фахівців із супроводу. В області створено 327 відповідних посад, а фактично працюють понад 279 спеціалістів. Вони допомагають ветеранам і членам їхніх родин розібратися в адміністративних процедурах, знайти необхідну медичну послугу, оформити документи, скористатися соціальними гарантіями або отримати консультацію щодо навчання та роботи.

Такий фахівець має бути для ветерана зрозумілим провідником у системі державної та місцевої підтримки. Людині, яка щойно повернулася з фронту після поранення або тривалого перебування в зоні бойових дій, складно самостійно пройти всі інстанції. Часто одночасно виникає кілька проблем: лікування, оформлення інвалідності, відновлення документів, пошук житла та працевлаштування. Супровід дає змогу об’єднати ці питання й сформувати послідовний план дій.

Орієнтовно один спеціаліст може працювати приблизно зі ста людьми, однак реальне навантаження залежить від складності кожного випадку. Комусь достатньо одноразової консультації, тоді як іншим потрібна допомога протягом місяців. Особливо це стосується ветеранів із тяжкими пораненнями, людей з інвалідністю, родин загиблих і тих, хто переживає психологічну кризу.

Можливість отримати ветеранський супровід передбачена в усіх громадах Київської області. У двох громадах, де окремі посади не створили, спеціалістів залучили через обласний центр підтримки захисників і захисниць. Це дає змогу не залишати без допомоги жителів невеликих населених пунктів і віддалених сіл.

В області працює 22 ветеранські простори, хоча загальна кількість громад становить 69. Тому фізично такі осередки поки що є не всюди. Водночас спеціалісти об’єднані в мережу, що дозволяє оперативно передавати звернення та знаходити потрібну послугу за межами конкретної громади. Якщо певного лікаря, реабілітаційної програми чи адміністративної процедури немає на місці, ветерану допомагають звернутися до сусіднього населеного пункту або обласного центру.

Ветеранські простори виконують і важливу соціальну функцію. Це не лише місця для отримання консультацій, а й осередки спілкування. Тут проводять зустрічі, психологічні заходи, культурні події, спільні поїздки та інші активності. Для багатьох ветеранів контакт із людьми, які мають подібний досвід, допомагає подолати відчуття ізоляції та швидше повернутися до активного життя.

Працевлаштування, власна справа та реабілітація

Після завершення служби частина військових зможе повернутися до попередньої професії, але для багатьох це буде неможливо. Причинами можуть стати поранення, зміни стану здоров’я, тривала відсутність на цивільній роботі або бажання розпочати нову справу. Тому ветеранам потрібні не тільки вакансії, а й професійна орієнтація, перенавчання та можливість поступово адаптуватися до нового робочого ритму.

На Київщині ветеранам надають консультації щодо працевлаштування, освіти та грантових програм. Роботодавці поступово створюють окремі можливості для людей із військовим досвідом і ветеранів з інвалідністю. Їхні навички можуть бути корисними у виробництві, логістиці, сфері безпеки, технологіях, навчанні та інструкторській роботі.

Однак вакансія сама по собі не завжди вирішує проблему. Відповідне робоче місце може бути розташоване в іншому місті, а щоденні поїздки для людини з пораненням або порушеннями мобільності можуть виявитися надто складними. Тому під час планування ветеранської політики важливо враховувати транспортну доступність, можливість дистанційної роботи та створення робочих місць безпосередньо в громадах.

Ще одним напрямом є розвиток ветеранського підприємництва. Гранти допомагають започаткувати або розширити власну справу. Деякі підприємства, засновані ветеранами, уже працюють кілька років і створюють нові робочі місця для мешканців громад. Це дозволяє поєднати економічну підтримку захисників із розвитком місцевого бізнесу.

Водночас фінансова допомога не повинна завершуватися після перерахування коштів. Підприємцям часто потрібні консультації щодо звітності, оподаткування, оформлення документів, планування витрат і просування продукції. Тому повноцінна грантова програма має включати навчання та супровід на подальших етапах роботи.

Складним питанням залишається фізична та психологічна реабілітація. На Київщині діє понад 30 закладів, які надають різні види допомоги, однак повний спектр послуг переважно зосереджений у великих містах. Через це до окремих спеціалізованих центрів можуть утворюватися черги, а жителям віддалених громад доводиться долати значні відстані.

Проблему доступності частково можна вирішити завдяки транспортному забезпеченню ветеранських просторів. Перевезення людей з інвалідністю до медичних установ допоможе швидше отримувати необхідні послуги. Водночас такий підхід не замінює розбудову реабілітаційної інфраструктури безпосередньо в громадах, адже потреба в лікуванні та відновленні буде зростати.

Безбар’єрність і готовність суспільства

Одним із головних завдань найближчих років стане формування безбар’єрного середовища. Ветеран має мати змогу самостійно дістатися лікарні, аптеки, центру адміністративних послуг, магазину або робочого місця. Для цього необхідні доступні входи до будівель, зручні тротуари, понижені бордюри, адаптований громадський транспорт і зрозуміла навігація.

Певні зміни вже відбуваються у Бучі, Ірпені, Славутичі та інших громадах. Населені пункти, які відновлюються після руйнувань, можуть одразу враховувати принципи доступності під час ремонту вулиць і будівництва нових об’єктів. Проте масштабна перебудова потребує значних коштів, а місцеві бюджети в умовах війни мають обмежені можливості.

Іван Добровольський вважає, що впродовж наступних двох-трьох років особливу увагу потрібно приділити кадровому посиленню, довгостроковому моніторингу стану ветеранів та розвитку інфраструктури. Система потребує професіоналів, які добре орієнтуються в соціальному законодавстві, медичних маршрутах, психологічній допомозі та можливостях працевлаштування.

Важливо не чекати моменту, коли проблема перетвориться на кризу. Психологічні труднощі, конфлікти в родині, втрата роботи або залежність можуть виникнути не одразу після повернення. Тому ветеранський супровід має бути тривалим, а фахівці повинні мати можливість підтримувати людину й після отримання першої послуги.

Готовність до повернення військових стосується не лише державних установ. Суспільству також доведеться змінювати підходи до спілкування з ветеранами. Необхідно уникати жалості, нав’язливих запитань і стереотипів. Кожен військовий має власний досвід: хтось пережив поранення, хтось утратив побратимів, а хтось роками перебував у бойових умовах.

Окрему роль відіграють родини захисників і захисниць. Близьким загиблих потрібна не тільки фінансова, а й психологічна допомога. Родичі військовополонених і зниклих безвісти часто живуть у стані постійної невизначеності. Сім’ям ветеранів доведеться заново вибудовувати побут, розподіл обов’язків і взаєморозуміння після тривалої розлуки.

Підготовку до масштабного повернення військових не можна відкладати до завершення бойових дій. Якщо розпочати цю роботу лише після демобілізації, медична, соціальна та ветеранська системи можуть виявитися перевантаженими. Україні потрібні підготовлені кадри, доступні послуги, розвинена інфраструктура та відповідальне ставлення суспільства.

Повноцінна підтримка означає не формальне виконання програм, а створення реальних можливостей для життя після фронту. Ветерани повинні мати змогу лікуватися, навчатися, працювати, відкривати власну справу, виховувати дітей і брати участь у розвитку громад. Саме від того, наскільки системно Україна підготується до цього етапу, залежатимуть її відновлення та соціальна стабільність у післявоєнний період.