У Києві реальна кількість бездомних може бути у шість разів більшою за офіційну — дослідження

Нове дослідження, присвячене проблемі бездомності в Україні, свідчить: реальна кількість людей без постійного житла у великих містах суттєво відрізняється від офіційних показників. Зокрема, у Києві наявні дані можуть недооцінювати масштаби явища майже в шість разів — висновок, який змушує переглянути підходи до соціальної допомоги, реєстрації та планування міських і національних програм підтримки незахищених верств населення.

За офіційною статистикою Міністерства соціальної політики, станом на 1 січня 2026 року послуги в спеціалізованих закладах по всій країні отримали 12 451 людина. Однак автори дослідження, яке проводили у квітні 2026 року в Києві, Одесі, Харкові та Львові, оцінюють кількість осіб, що користуються подібними сервісами, у межах від 57 до 121 тисячі. Для роботи використовували комбіновану методику: опитування 1 090 відвідувачів соціальних закладів, 250 детальних інтерв’ю з людьми без житла, загальнонаціональне телефонне опитування з 1 200 респондентів та експертні інтерв’ю з десятьма фахівцями, які займаються допомогою бездомним.

У столиці цифри відрізняються у шість разів

Найвищий розрив між офіційними даними та оцінками дослідників зафіксовано у Києві. За місяць послугами закладів для бездомних скористалися 1 038 осіб — тоді як адміністративна статистика за аналогічний період фіксує лише 170 отримувачів. Таке розходження в шість разів свідчить про масштабну частину прихованої бездомності: людей, які не потрапляють до реєстрів, не звертаються до центрів або користуються тимчасовими неформальними формами житла.

Дослідження також виявило, що 342 опитані кияни узагалі не звертаються до спеціалізованих центрів, навіть маючи потребу в допомозі. Це може бути пов’язано зі стигмою, недовірою до інституцій, бюрократичними перешкодами або просто відсутністю інформації про доступні сервіси. У підсумку офіційні адміністративні дані суттєво занижують потребу в ресурсах — від місць у притулках і медичної допомоги до програм працевлаштування та соціального супроводу.

Війна стала головною причиною втрати житла

Структура бездомного населення за результатами дослідження показує, що 69% людей без постійного житла — чоловіки, і найчисельніша вікова група — особи 41–59 років. Майже дві третини респондентів перебувають у стані бездомності понад два роки, що вказує на хронізацію проблеми та складність повернення до стабільного життя без комплексної підтримки.

Серед вразливих груп дослідники виділяють внутрішньо переміщених осіб — 40%, людей з інвалідністю — 33% та самотніх людей похилого віку — 28%. Також експерти фіксують зростання кількості звернень від ветеранів, для яких повернення до мирного цивільного життя часто ускладнене травмами, психологічними проблемами та нестачею соціального захисту.

За відповідами опитаних, найчастішою причиною втрати житла є наслідки війни та тимчасова окупація — про це повідомили 46% всіх респондентів, а серед внутрішньо переміщених осіб цей показник сягає 84%. Інші поширені причини — сімейні конфлікти (22%) та шахрайські схеми з нерухомістю (12%). Водночас 86% людей без постійного житла заявили про бажання повернутися до стабільного життя і назвали найактуальнішими потребами постійне житло, працевлаштування та медичну допомогу.

Ставлення суспільства залишається суперечливим

Опитування громадської думки демонструє, що 69% українців вважають проблему бездомності критичною, а 76% пов’язують її загострення з повномасштабною війною. Попри високий рівень емпатії — 89% респондентів визнають людей без житла повноправними членами суспільства — лише 14% оцінюють реальне ставлення оточення до бездомних як позитивне. Це поєднання розуміння проблеми та збереження стигми ускладнює доступ постраждалих до допомоги та інтеграцію в громаду.

Авторам аналізу очевидно, що необхідні системні зміни: створення єдиного реєстру людей без житла для реалістичної оцінки потреб, масштабування мережі соціальних послуг у містах та регіонах, а також впровадження доказових практик підтримки. Однією з рекомендованих моделей є європейський підхід «Спочатку житло» (Housing First), коли житло надається насамперед, а далі забезпечується тривалий соціальний супровід для реінтеграції в суспільство.

Підсумовуючи, дослідження підкреслює: без точних даних і скоординованих дій держави, місцевих органів влади, громадських організацій та міжнародних партнерів боротьба з бездомністю залишатиметься фрагментованою. Масштаби проблеми у Києві та інших великих містах вказують на потребу в ресурсах на житло, послуги охорони здоров’я, програми працевлаштування та проактивні заходи з попередження бездомності, особливо в умовах воєнного та поствоєнного відновлення.