У Михайлівському соборі прощаються з полковницею УДО Валентиною Савіцькою — колеги й родина вшанували пам'ять

У Києві в Михайлівському Золотоверхому соборі відбувається прощання з полковницею Управління державної охорони України Валентиною Савіцькою. Вона загинула 24 липня внаслідок російського ракетного удару по Київській області.

На церемонію прийшли рідні, друзі, колеги та люди, які знали Валентину через її роботу у сфері державних і стратегічних комунікацій. Їй було 32 роки, у серпні мало виповнитися 33.

Валентина Савіцька працювала в Управлінні державної охорони

Валентина Савіцька очолювала Центр міжнародного співробітництва та стратегічних комунікацій УДО. Вона займалася міжнародними зв’язками, комунікаціями та розвитком партнерств державної установи.

Про її загибель повідомив чоловік Ігор Соловей - керівник Центру стратегічних комунікацій «Справді». Він назвав Валентину люблячою дружиною, мамою і дочкою та попросив згадати її як неймовірну людину.

Загинула під час удару по Київщині

Російський ракетний удар стався 24 липня у Бучанському районі Київської області. Валентина Савіцька перебувала на локації, яка потрапила під атаку.

Сьогодні її проводжають у Михайлівському Золотоверхому соборі - місці, де Київ прощається з військовими, волонтерами та людьми, чиї життя забрала російська війна.

Михайлівський Золотоверхий собор вже давно став символічним місцем для прощань — саме тут проходять церемонії вшанування загиблих захисників, державних службовців і волонтерів. Сотні квітів, свічок і фотографій вкривають простір перед вівтарем, а сотні людей приходять, щоб висловити свої співчуття та підтримку родині. Для багатьох присутніх це не лише прощання з конкретною людиною, а й нагадування про високу ціну, яку платить країна у боротьбі за незалежність.

Валентина Савіцька була відома як професіоналка у сфері стратегічних комунікацій: колеги підкреслювали її відданість роботі, вміння будувати міжнародні контакти та делікатність у спілкуванні. У часи випробувань, коли команда мала реагувати на критичні інформаційні виклики, вона залишалася одним із ключових фахівців, що координували зовнішні зв’язки та партнерські проєкти.

На церемонії лунали слова скорботи від представників різних відомств, які співпрацювали з Валентиною. Багато хто згадував її як людину, яка поєднувала професіоналізм із щирою людяністю. Колеги відзначали, що її внесок у розвиток міжнародного діалогу та обміну досвідом був вагомим для УДО, а її професійні контакти сприяли налагодженню співпраці у складний для країни час.

Родина Савіцької просить згадувати Валентину з теплом і повагою. У слова Ігоря Солов'я — чоловіка, який повідомив про загибель — відчувається глибокий біль втрати, але також прагнення зберегти пам’ять про людину, яка була для багатьох прикладом відданості і доброти. У цей важкий момент громадськість об'єднується, аби підтримати близьких загиблої матері та дружини.

Реакція колег і громадськості

Після повідомлення про загибель Валентини у соцмережах та профільних колах з'явилося багато відгуків — від спогадів про професійні зустрічі до вираження співчуття родині та колективу. Представники інших державних установ, волонтерських організацій та міжнародні партнери висловили співчуття і відзначили важливість пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи країну і її цінності.

Побутує відчуття, що кожна втрата підсилює готовність суспільства до солідарності. Люди приносять квіти, записують слова співчуття в книжки пам'яті, а також долучаються до хвилин мовчання. Такі прояви пошани важливі не лише як емоційна підтримка для родини, а й як суспільне визнання ролі і жертви конкретної людини в загальному фронті спротиву агресії.

Представники управління, де працювала Валентина, повідомляють про продовження службових обов’язків у пам'ять про колегу, вшановуючи її внесок у роботу установи. Паралельно тривають розслідування обставин удару, що забрав життя цивільних і військових, аби встановити всі фактори і притягнути винних до відповідальності.

Пам’ять про Валентину Савіцьку житиме у справах, якими вона займалася, у проектах, що продовжать її справу, та в людях, яких вона надихнула. Вшанування в Михайлівському соборі — це не лише прощання, а й нагадування для суспільства про необхідність єдності, підтримки родин загиблих і незламності перед обличчям загрози.

Серед заходів вшанування — благодійні ініціативи на підтримку сім'ї, меморіальні зустрічі з колегами та інформаційні кампанії, що підкреслюють важливість безпеки цивільного населення і ролі державних службовців у захисті інституцій. У цей скорботний час суспільство зосереджується на тому, щоб пам'ять про загиблих стала частиною колективного прагнення до миру й відновлення.

Найголовніше зараз — підтримати близьких Валентини, зберегти гідність її пам’яті та віддати шану професіоналізму та людяності, які вона проявляла щодня. У Михайлівському соборі сьогодні лунають слова подяки й скорботи, і саме тут, серед священних стін, люди збираються разом, щоби віддати останню шану тієї, хто віддала своє життя за край, який любила.