Псковський снайпер катував цивільних у Бучі: журналісти розкрили деталі злочинів

Після звільнення Бучі навесні 2022 року світ побачив наслідки російської окупації Київщини. На вулицях міста та в будинках, де ще недавно жили цивільні, правоохоронці виявляли тіла загиблих, сліди катувань і докази незаконних затримань. Свідчення мешканців, фото- та відеоматеріали дали змогу відновити окремі епізоди трагедії й розпочати пошук військових, які могли бути причетними до злочинів.

Одним із фігурантів журналістського розслідування став Артем Дементьєв — військовослужбовець 234-го десантно-штурмового полку, що базується у Пскові. Автори матеріалів пов’язують його з перебуванням російських військ у Бучі та припускають, що під час окупації він міг виконувати функції снайпера-розвідника. Розслідувачі вивчали його можливу участь у насильстві проти цивільного населення, зокрема в незаконних затриманнях, допитах і катуваннях.

Водночас важливо наголосити: остаточну оцінку діям конкретної людини можуть надати лише компетентні органи в межах кримінального провадження та судового розгляду. Журналістські висновки, свідчення очевидців і матеріали з відкритих джерел мають бути належно перевірені, задокументовані та оцінені відповідно до вимог законодавства.

Як встановлювали особу військового з Пскова

Розслідування «Буча. Вертикаль терору» було присвячене спробі відтворити події перших тижнів повномасштабного вторгнення на Київщині. Журналісти аналізували пересування російських підрозділів, особливості їхньої структури та роль окремих військовослужбовців у системі окупації. Окремий напрям роботи стосувався ідентифікації людей, які могли перебувати в Бучі під час найтяжчих злочинів.

Для перевірки особи Артема Дементьєва автори використали відкриті цифрові матеріали, архівні знімки, відео, дані про службу та документи, пов’язані з російським військовим підрозділом. Зіставлялися фотографії, зовнішні ознаки, біографічні відомості, інформація про місце служби та можливий маршрут пересування військових. Така методика дає змогу виявляти збіги, однак кожен окремий факт потребує додаткової перевірки.

Значну роль у встановленні обставин відіграли мешканці Бучі. Люди, які пережили окупацію, розповідали про обшуки, перевірки документів, вилучення телефонів і затримання чоловіків. Деякі очевидці могли впізнати військових за фотографіями або описати їхню форму, озброєння, поведінку й місця перебування. Такі свідчення є особливо важливими, адже допомагають поєднати окремі епізоди з конкретними підрозділами та часовими проміжками.

Журналісти також намагалися отримати коментар безпосередньо від фігуранта розслідування. За їхніми даними, поговорити з Артемом Дементьєвим не вдалося, однак позицію родини висловила його дружина. Вона заперечила звинувачення, пов’язані з його можливою участю у злочинах. Наявність заперечень має бути врахована під час повної перевірки матеріалів, але сама по собі не може замінити слідчих дій, експертиз і допитів свідків.

Для встановлення істини важливо розглядати всі доступні докази в сукупності, а не робити висновки на підставі одного документа чи окремого свідчення. Йдеться про фотографії та відеозаписи, дані мобільних пристроїв, супутникові матеріали, документи підрозділів, свідчення потерпілих і результати судово-медичних експертиз.

Що розповідають про терор під час окупації

Окупація Бучі супроводжувалася численними порушеннями міжнародного гуманітарного права. Російські військові незаконно обмежували пересування цивільних, проводили обшуки, перевіряли телефони та документи, вилучали майно й утримували людей у непристосованих приміщеннях. У багатьох випадках мешканці не знали, куди зникли їхні родичі, і не могли отримати медичну допомогу або зв’язатися з близькими.

Очевидці згадували про підвали, гаражі та інші місця, які окупанти могли використовувати для допитів і тимчасового утримання. Людей залякували, били, примушували стояти або лежати годинами, погрожували розправою над ними чи членами їхніх родин. Частина цивільних загинула, а деякі люди тривалий час вважалися зниклими безвісти.

Розслідувачі звертають увагу на те, що насильство в Бучі не виглядало випадковим явищем. У різних районах міста фіксувалися схожі практики: перевірки, затримання, допити, примусове переміщення та жорстоке поводження. Це може свідчити про існування певного порядку дій, який застосовували військові різних підрозділів.

Встановлення особи безпосереднього виконавця є лише одним елементом розслідування. Не менш важливо з’ясувати, хто командував підрозділами, як передавалися накази, де зберігалися затримані люди та чи знали старші офіцери про злочини. Міжнародне право передбачає відповідальність не тільки для тих, хто безпосередньо застосовував насильство, а й для командирів, які віддавали злочинні накази або не вживали заходів, щоб припинити злочини та покарати винних.

Для постраждалих родин ці питання мають практичне значення. Вони прагнуть знати, що сталося з їхніми близькими, хто ухвалював рішення про затримання та чому цивільні стали мішенню для окупантів. Повна картина подій допомагає не лише притягнути винних до відповідальності, а й встановити долю людей, які досі можуть залишатися зниклими безвісти.

Чому документування злочинів Бучі має значення

Після деокупації Київщини українські слідчі, прокурори, судові експерти та міжнародні фахівці розпочали масштабну роботу зі збору доказів. Однак частина інформації зберігається не в офіційних документах, а в пам’яті очевидців, особистих архівах, телефонах і матеріалах, які люди створювали під час окупації. Саме тому журналістські розслідування можуть доповнювати роботу правоохоронців і привертати увагу до епізодів, які потребують подальшої перевірки.

Відкриті джерела дають змогу визначати склад російських підрозділів, відстежувати їхнє переміщення та встановлювати зв’язки між військовими. Фотографії з соціальних мереж, відео з місця подій, записи телефонних розмов і супутникові знімки іноді допомагають створити послідовну хронологію. Якщо такі матеріали підтверджуються іншими доказами, вони можуть стати важливою частиною справи.

Розслідування щодо Артема Дементьєва демонструє, як пошук окремої людини може привести до ширшого аналізу дій російських військ у Бучі. Йдеться не лише про встановлення місця перебування одного військовослужбовця, а й про дослідження командної вертикалі, розподілу ролей і характеру наказів. Такий підхід потрібен для того, щоб відповідальність не обмежувалася кількома виконавцями, якщо злочини були частиною організованої системи.

Окреме значення має збереження імен жертв та їхніх історій. За повідомленнями про загиблих і постраждалих стоять конкретні родини, які втратили батьків, дітей, друзів і домівки. Буча стала символом злочинів російської армії саме тому, що свідчення її мешканців показали світові масштаб насильства проти цивільних.

Розголос не замінює суду, але допомагає не допустити замовчування. Коли встановлюються особи військових, командирів і посадовців, які могли бути причетними до злочинів, зменшується простір для заперечень та спроб приховати правду. Для України це також питання державної пам’яті й майбутньої безпеки: покарання винних має засвідчити, що злочини проти цивільного населення не залишаться без наслідків.

Матеріали про можливу причетність військового з Пскова до катувань у Бучі мають бути передані та перевірені компетентними органами. Остаточні висновки можуть з’явитися лише після повного розслідування, встановлення всіх учасників подій і розгляду справи судом. Проте вже сьогодні кожне зафіксоване свідчення допомагає відновити правду про окупацію Київщини.

Пам’ять про жертв Бучі залишається частиною боротьби України за справедливість. Документування злочинів, встановлення конкретних імен і збереження свідчень очевидців наближають час, коли організатори та виконавці воєнних злочинів нестимуть відповідальність за свої дії.