Повернення Жовтневого палацу: прокуратура подала позов

У столиці розгортається нова правова та культурна дискусія навколо одного з найвідоміших історичних просторів — колишнього Жовтневого палацу. Нещодавно прокуратура звернулася до суду з вимогою про повернення у державну власність будівлі Міжнародного центру культури і мистецтв, що спричинило суспільний інтерес і дискусії про статус та охорону пам’яток. Ця справа має не лише юридичний, а й символічний вимір, оскільки мова йде про збереження культурної спадщини у серці міста.

Будівля, відома широкому загалу як пам’ятний культурний майданчик, офіційно визнана пам’яткою національного значення. За чинним законодавством такі об’єкти не підлягають приватизації і повинні перебувати у державній або комунальній власності з відповідним режимом охорони. Проте у реальності ситуація виявилася складнішою: відповідно до матеріалів провадження, Федерація професійних спілок України зареєструвала за собою право власності на будівлю і використовує її як один з головних концертних майданчиків столиці.

Київська міська прокуратура вбачає порушення норм права в тому, що пам’ятка фактично була виведена з публічного контролю. У позовних вимогах наголошується на необхідності відновити законність через повернення у державну власність, а також на тому, що тривалий час не виконувалися належні заходи зі збереження об’єкта. Окрім цього, прокуратура звертає увагу, що охоронний режим був встановлений занадто пізно: охоронний договір уклали лише у 2025 році — після рішення суду за позовом прокурора, що викликає додаткові юридичні питання щодо попередніх років експлуатації та догляду за пам’яткою.

Господарський суд міста Києва вже відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду. Для міста ця справа має принципове значення, адже стосується не лише окремої будівлі, а ширшої практики користування історичними спорудами та механізмів їхньої охорони. Позитивне для держави рішення може стати прецедентом для повернення інших цінних об’єктів культурної спадщини під публічний контроль і запровадження більш жорстких правил збереження і реставрації.

З іншого боку, у разі відхилення позову або тривалого судового процесу існує ризик подальшої деградації інфраструктури та втрати автентичних елементів. Тому експерти з охорони культурної спадщини закликають до прозорого та оперативного вирішення, яке б поєднувало юридичну справедливість із практичними заходами щодо реставрації та функціонального використання приміщення.

Для громадськості та культурних інституцій важливо стежити за розвитком подій: справа може визначити модель взаємодії між державою, власниками і користувачами пам’яток. Водночас вирішення питання про захист культурної спадщини та законність користування знаковими історичними будівлями столиці має стати прикладом балансування між збереженням історичної цінності та забезпеченням доступності об’єктів для культурного життя міста.

Поки триває судовий розгляд, залишається відкритим питання про те, як саме буде організовано подальше управління об’єктом, які програми з реставрації та експлуатації будуть запропоновані, і хто нестиме відповідальність за довгострокове збереження цієї важливої частини культурного ландшафту Києва. Ситуація підкреслює потребу у чітких механізмах контролю та прозорих рішеннях, які враховуватимуть інтереси держави, громади і фахівців у галузі охорони пам’яток.