Під Києвом продали ветлікарню за ціну кави

Скандал навколо приватизації державного майна на Київщині привернув увагу громадськості після того, як правоохоронці повідомили про передачу до суду обвинувального акта щодо керівниці однієї з районних ветеринарних лікарень. За версією слідства, йдеться про фактичне незаконне виведення з держвласності нерухомості, яка за експертними оцінками мала б коштувати понад мільйон гривень, але була продана за копійки — всього за 1287 гривень. Цей випадок став ще одним приводом для дискусії про прозорість приватизації та відповідальність посадовців, які розпоряджаються комунальним майном.

За даними слідства, конфліктна ситуація виникла через серію фальсифікацій документів, що дозволили подати комплекс ветеринарної установи до переліку об’єктів малої приватизації. У паперах було зазначено кілька споруд — адміністративну будівлю, гараж та господарські приміщення — хоча насправді одна з будівель була зруйнована і не представляла собою цінного майна. Незважаючи на це, вона з’явилася в технічних документах, що стало підставою для внесення комплексу до аукціонного списку. У підсумку державне майно, яке в оцінці експертів перевищувало 1 млн грн, пішло з молотка практично за ціною чашки кави, що у масштабах бюджету області виглядає як зловживання службовим становищем та недбале ставлення до інтересів громади.

Слідчі ДБР кваліфікували дії керівниці ветлікарні як приватизацію державного майна з використанням підроблених документів. За інформацією прокуратури, до складу кримінального провадження увійшли матеріали про підробку довідок і технічних планів, а також про недотримання процедур відчуження комунального майна. Наразі обвинувальний акт направлено до суду, і процес має встановити, чи справді посадовиця діяла умисно та чи були задіяні інші особи або юридичні схеми.

Наслідки таких махінацій відчутні на рівні місцевих громад: втрата об’єкта означає не лише прямі фінансові втрати для бюджету, а й позбавлення мешканців доступу до державних ветеринарних послуг та соціально важливих функцій установи. Крім того, випадок підриває довіру до системи приватизації, стимулюючи суспільний запит на більшу прозорість і контроль.

Кваліфікація інкримінованих статей передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, обмеження права обіймати посадові посади та можливого обов’язкового відшкодування збитків державі. Проте остаточні міри відповідальності визначить судове рішення, яке має бути винесене після всебічного розгляду всіх доказів та версій сторін.

Наступний етап — судовий розгляд, під час якого прокурори повинні довести наявність умислу та встановити причетність конкретних осіб до фальсифікацій. Адвокати захисту, своєю чергою, можуть наполягати на відсутності корисливих мотивів або на технічних невідповідностях при складанні документів. Незалежно від вердикту, цей випадок підштовхує до необхідності вдосконалення процедур контролю за приватизацією, зокрема — посилення аудиту державного майна, прозорості електронних аукціонів та механізмів перевірки стану об’єктів перед їх включенням до переліків для відчуження.

Громадяни та місцеві активісти можуть звертатися до представників влади з вимогою публічного звіту про всі етапи передачі майна, а також ініціювати місцеві петиції чи інформаційні запити щодо схожих випадків у регіоні. Для запобігання повторним випадкам слід розвивати цифрові реєстри, уніфікувати технічну документацію з обов’язковою фотофіксацією стану об’єкта та вводити штрафні санкції за подачу недостовірних даних.

Тим часом суспільство слідкує за розглядом справи, оскільки її результати можуть стати показовим прецедентом у боротьбі з корупційними схемами навколо комунального майна. Важливо, щоб у процесі було забезпечено повне розкриття обставин, а також об’єктивне й неупереджене встановлення причин і наслідків цієї “мільйонної” приватизації.