У контексті дипломатичних витків навколо війни в Україні все частіше постає питання: чи може оголошений або проектований план миру під маркою нового американського зовнішньополітичного курсу змінити природу конфлікту назавжди? Для мешканців столиці, державних інститутів і економіки важливо зрозуміти, які саме наслідки може мати так званий «мир Трампа» для безпеки Києва та регіональної стабільності. Це не тільки про швидке припинення вогню — мова йде про довгострокові імплікації, які можуть закарбуватися на роки.
Війна з росією стане вічною? Чим загрожує Києву «мир Трампа»Під терміном «мир Трампа» політичні кола часто мають на увазі комплекс заходів, що поєднують дипломатичні угоди, санкційну паузу та зміну військової підтримки. Якщо такі ініціативи супроводжуватимуться тиском на партнерів України з метою скорочення допомоги або визнання нових ліній розмежування, для Києва це означатиме системну втрату важелів захисту. У гіршому варіанті «мир» перетвориться на тривалу заморожену конфронтацію — де юридична відсутність бойових дій поєднується з постійною загрозою ескалації та політичного примусу з боку росії.
Ризики такого сценарію багатогранні. По-перше, дипломатичні компроміси без чітких гарантій можуть обмежити права України на відновлення контролю над окупованими територіями. По-друге, ослаблення санкцій дозволить агресору відновити економічну базу і вкладати ресурси у військові та кібернетичні можливості. По-третє, зниження обсягів військової допомоги зі сторони США та інших союзників може залишити столицю більш вразливою до високоточних ударів і гібридних операцій.
Механізми впливу на столичну безпекуКонкретні канали, через які «мир Трампа» може підривати безпеку Києва, включають юридичну легітимацію нових статус-кво, скорочення поставок озброєнь та розвідданих, а також інформаційно-психологічний тиск. Визнання зон контролю в деяких випадках призводить до втрати міжнародних правових підстав для повернення територій, а отже — до тривалого збереження ворожих плацдармів поблизу української столиці.
Зменшення потоків сучасної техніки і систем ППО зменшує здатність обороняти критичну інфраструктуру — енергетику, транспорт і держуправління. Такі прогалини експлуатуються не лише у вигляді ракетних ударів, а й через кібератаки та диверсійні акції, що можуть паралізувати реакцію на кризу. Водночас інформаційні та енергетичні важелі дозволяють агресору тиснути на політичні еліти і бізнес, створюючи внутрішню поляризацію, яка знижує стійкість держави.
Не менш небезпечний ефект має можливе розмивання санкційного режиму: навіть часткове зняття обмежень дає можливість агресору нарощувати економічні потужності й модернізувати арсенали, що зрештою повертає ризик вторгнення чи посиленої агресії у майбутньому. Таким чином «мир», котрий сьогодні подається як швидке врегулювання, здатен закласти підґрунтя для тривалого стратегічного домінування супротивника.
Як зменшити ризики: кроки для Києва і партнерівЩоб нейтралізувати загрози, Україні потрібна багаторівнева стратегія. По-перше, посилення власної оборонної здатності через локалізацію виробництва озброєнь, розвиток ППО та кібербезпеки. Це дозволить знижувати залежність від зовнішніх поставок і оперативно реагувати на загрози. По-друге, активна дипломатія з метою формування стійких міжнародних гарантій: договорів, механізмів моніторингу, присутності миротворчих чи гарантувальних місій міжнародних організацій.
По-третє, важливе значення має інформаційна стратегія всередині країни та на зовнішніх ринках — прозоре пояснення ризиків компромісів, мобілізація суспільної підтримки і протидія дезінформації. Паралельно слід зберігати санкційний тиск до моменту появи надійних, юридично оформлених гарантій безпеки. Партнери повинні бути готові до сценаріїв, коли формальні домовленості не забезпечують реальної стабільності, і тоді реагувати оперативно — фінансовими, політичними або військовими заходами.
Нарешті, стратегічна стійкість України залежить від внутрішніх реформ: підвищення ефективності інституцій, антикорупційних заходів та економічної стійкості. Саме сильна держава з прозорими інституціями здатна довше протистояти зовнішнім викликам та уникнути ситуацій, коли «мир» підміняє собою реальний захист суверенітету.
Підсумок очевидний: питання не в самому факті завершення бойових дій, а в умовах, на яких це відбудеться. Для того, щоб уникнути перетворення мирних угод на інструмент довготривалої вразливості, Київ та його союзники мають вимагати чітких гарантій, збереження обсягу підтримки та механізмів швидкого реагування. Інакше ризик перетворення війни на «вічний» стан, де відсутність стрілянини не означає відсутність загрози, зростатиме з кожним кроком у бік поспішних компромісів.