Підпільна школа в Голосіївському монастирі

07.01.2026 00:45

У Києві спалахнув новий релігійно-освітній скандал: журналістське розслідування виявило в одному з монастирських приміщень закритий освітній проєкт, що працював поза межами офіційного контролю. Журналісти виявили справжню мережу, де під виглядом позашкільної діяльності формувалися навчальні програми радянського зразка й транслювався контент із країни-агресора. У центрі уваги опинилися приміщення Голосіївської пустині та заклад, відомий під ім’ям «Перспектива», який в офіційних документах подається як сімейний клуб.

Як діяла система та хто причетний

За офіційною версією, це був звичайний сімейний клуб, що не підпадає під суворий державний нагляд і не потребує ліцензування. Проте розслідування показало іншу картину: повний навчальний день, штат вчителів, система оцінювання та контрольних робіт. Для формального уникнення перевірок використовувалися договори з іншими закладами освіти — як приватними, так і державними — які формально виставляли документи та оцінки. Серед імен, що фігурують у матеріалах розслідування, — директор приватного ліцею «Ранчо Скул», що підтвердив практику «посредництва» в оформленні документів. За словами джерел, приміщення та можливості для роботи цього проєкту надавав настоятель, якого називали владою монастиря.

Ключові напрямки діяльності координувалися так, щоб зовнішньо виглядати як соціально-культурний центр, водночас проводячи повноцінне навчання. Така схема дозволяла уникати стандартних процедур державного контролю й створювала ризики для інформаційної безпеки та формування громадянської ідентичності дітей.

Зміст програми: від підручників минулого до кіно з РФ

Особливу стурбованість викликає освітня наповнюваність програм. У виявлених матеріалах зафіксовано використання радянських підручників середини XX століття, зокрема репродукції арифметики 1966 року. Аргумент педагогів про «краще старе навчання» не змінює факту застосування застарілих методик і змістів, які не відповідають сучасним державним стандартам.

Ще один тривожний момент — мовна політика і культурні практики. У розкладі значиться предмет під назвою «слов’янська мова», який насправді викладається російською. Батьки повідомляли про «двомовність» у співвідношенні 50/50, що фактично ставить під сумнів державний курс на українську мову в освіті. На уроках музики та культури звучить радянська та російська класика, зокрема пісні гурту «Акваріум».

До того ж, замість навчального кінематографа українського чи міжнародного з демократичними цінностями, дітям демонстрували фільми і програми з російських проєктів, серед яких згадувався контент від «Общєє дєло» та інші пропагандистські матеріали. Такі перегляди формують у дітей уявлення про модель поведінки та ідентичності, яку просуває держава-агресор.

Наслідки для суспільства та можливі реакції

Наявність таких закритих освітніх осередків у центрі столиці створює низку ризиків. По-перше, це підрив державного освітнього поля та стандартизації знань: коли оцінки формально проставляються іншими установами, контроль за якістю освіти втрачається. По-друге, інформаційна та культурна складова навчання може використовуватися для поступового відродження радянських наративів та проникнення російського кіно і ідеологем у свідомість дітей.

Експерти з безпеки та правозахисники наголошують на необхідності перевірок і прозорого механізму ліцензування навіть тих форм навчання, що маскуються під громадські чи релігійні ініціативи. Потрібна координація місцевої влади, освітніх департаментів та правоохоронних органів для встановлення фактів і реагування. Водночас важливим є інформування батьків про ризики і надання їм альтернатив: державні програми, акредитовані дистанційні школи та громадські ініціативи, що спираються на сучасні навчальні стандарти.

Ситуація вказує на необхідність уважнішого контролю за простором, де відбувається виховання дітей. Виявлення таких практик у межах релігійних установ підкреслює важливість балансу між правом на релігійну діяльність і захистом прав дитини на якісну, безпечну та орієнтовану на національні інтереси освіту. Лише прозорі процедури, відкритість та відповідальність усіх учасників процесу здатні мінімізувати ризики формування альтернативного інформаційного середовища для наступних поколінь.