Пішла з життя Тамара Плашенко — народна артистка

Київська театральна спільнота оплакує втрату видатної мисткині: на 71-му році життя перестало битися серце Тамари Плашенко, котра все своє доросле життя присвятила сцені Театру на Подолі. Новину про смерть артистки повідомив її син, Володимир Крижанівський, зазначивши, що останні місяці вона мужньо боролася з тяжкою недугою. Ця втрата стала шоком для колег, глядачів та численних поціновувачів її таланту в Україні й за її межами.

Тамара Плашенко народилася у Львові, проте її творча доля була тісно пов’язана з Києвом. Після навчання в Інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого вона у 1987 році стала однією з фундаторок трупи Театру на Подолі і невдовзі перетворилася на його невід’ємну частину. Її рольовий репертуар відзначався глибиною та психологічною правдою; акторка створювала образи, що запам’ятовувалися надовго, і завжди знаходила спільну мову з глядачем.

Державні відзнаки лише підтвердили її значимість для національної культури: у 1998 році вона отримала звання заслуженої артистки, а у 2025-му — вже народної артистки України. За майже сорок років служіння театру її внесок у розвиток сценічного мистецтва важко переоцінити: постановки за її участі ставали подією культурного життя міста, а молоді актори часто вважали її наставницею.

Навесні 2025 року у Тамари Олександрівни діагностували пухлину мозку. Попри всі зусилля медиків, консультації з провідними нейрохірургами і пройдені курси променевої та хімієтерапії, хвороба виявилася невблаганною. Родина та близькі згадують, що її фізичні сили повільно згасали, але внутрішня відданість сцені залишалася незламною.

Навіть у найважчі миті вона не залишила свого глядача: у травні, коли проблеми з рухливістю вже були помітні, Тамара знайшла сили вийти на рідну сцену й зіграти останню виставу. Цей прощальний вихід став символічним підсумком її творчого шляху і залишив глибокий емоційний слід у серцях тих, хто був присутній.

Колеги по сцені та численні шанувальники висловлюють щиру скорботу й вдячність за роки, віддані мистецтву. У соцмережах і театральних колах з’являються спогади про її харизму, професіоналізм та вміння створювати живі й пам’ятні образи. Дирекція Театру на Подолі і місцева культурна спільнота планують низку заходів на вшанування її пам’яті.

Рідні повідомлять про дату і місце прощання пізніше; сьогодні головне — зберегти у серцях спогад про її сценічну велич і людську глибину. Для багатьох поколінь вона залишиться прикладом відданості мистецтву, професійної дисципліни та щирої любові до глядача. Її роботи у театральному архіві та пам’ять у свідомості глядачів продовжать надихати нові таланти та сприяти розвитку української драматургії.

Ця втрата нагадує про крихкість життя та водночас про силу духу, яку демонстрували художники й актори упродовж століть. Вшанування її творчої спадщини стане невід’ємною частиною культурного діалогу в Україні, допомагаючи новим поколінням краще розуміти премудрості сцени й цінувати тих, хто віддає життя мистецтву.