Театр на Михайлівській: кабінет знищено окропом

У центрі Києва, поруч із Михайлівським монастирем, стався інцидент, який поставив під загрозу роботу одного з незалежних мистецьких майданчиків. Увечері 30 січня приміщення, де працює Театр на Михайлівській, опинилося в епіцентрі прориву труб — гаряча вода, ніби окропом, заливала зали та технічні приміщення протягом кількох годин. Колектив театру вже третю добу продовжує ліквідувати наслідки, намагаючись врятувати сцену, костюми й реквізит, а також мінімізувати втрати, які можуть вплинути на подальшу діяльність установи.

Насамперед постраждали приміщення, що виконують репрезентаційні функції: обидва фоє та кабінети адміністрації зазнали серйозних пошкоджень. Кімната художнього керівника виявилася практично зруйнованою — робочі матеріали, архіви та частина документів загинули під впливом гарячої води. Сцена, на щастя, не зазнала прямого затоплення, але загальний стан будинку вимагатиме масштабних відновлювальних робіт.

Серед втрат — велика частина реквізиту й костюми, які після тривалого впливу вологи і високої температури потребуватимуть утилізації. Триває процес сушіння, але експерти вже попереджають, що багато експонатів не підлягають відновленню. Кмінічне обладнання, включно з цінним інвертором, що використовувався під час блекаутів, вийшло з ладу. Щоб зберегти мастильні системи й електропостачання, довелося демонтувати опалювальні батареї, що тимчасово ускладнює умови праці й зберігання матеріалів у холодну пору року.

Одна з ключових проблем полягає в тому, що аварія виникла на другому поверсі будівлі, частиною якої театр користується за орендою — однак саме це приміщення не є під прямим контролем колективу. Вже кілька років навколо власності тривають судові суперечки, і через юридичну невизначеність неможливо оперативно провести заміну пошкоджених труб або організувати капітальний ремонт інженерних мереж. Це створює свого роду правовий тупик, у якому відповіді та швидкі рішення відкладаються на невизначений час.

Крім того, цей інцидент не можна розглядати ізольовано від загальної ситуації з енергетичною інфраструктурою. Після атак на енергосистему в січні та екстремальних морозів комунальні мережі працюють у посиленому режимі, що підвищує ризики аварій. Про це свідчать і нещодавні проблеми в інших об’єктах міста — від житлових комплексів до паркінгів. У таких умовах слабкі або застарілі ділянки водопостачання й опалення стають потенційними «лабораторіями» для подібних катастроф, які безпосередньо б’ють по культурній інфраструктурі старого Києва.

Наслідки цієї аварії виходять за межі однієї організації: постраждала культурна спільнота, яка формує міський простір і зберігає місцеву ідентичність. Театр на Михайлівській — це не лише професійні вистави, а й освітні програми, дитячі студії та соціальні ініціативи. Тож відновлення роботи закладу має важливе значення для жителів міста, зокрема для молодої аудиторії та незалежних митців.

Вже розпочато терміновий збір коштів для ремонту приміщень, закупівлі нового обладнання та відновлення костюмів і декорацій. Окрім фінансової допомоги, театр потребує волонтерської підтримки в процесі розбору пошкоджених матеріалів, логістики для зберігання речей у безпечних умовах та професійної оцінки втрат. Громадська увага й інформаційна підтримка також допомагають пришвидшити рішення з боку власників будівлі та комунальних служб.

На рівні міста важливо ініціювати прозорі механізми реагування на такі надзвичайні ситуації, щоб уникати юридичних глухих кутів у майбутньому. Інвестування в модернізацію мереж, оперативний ремонт пошкоджених ділянок та координація дій між адміністраціями будівель і культурними інституціями зменшать ризики повторення подібних аварій. Підтримка незалежних театрів сьогодні — це інвестиція у майбутнє культурного життя столиці.

Кожен може долучитися: розповісти про трагедію у соцмережах, перерахувати кошти на офіційні збірки, запропонувати волонтерську допомогу або звертатися до місцевих депутатів з проханням сприяти пришвидшенню вирішення юридичних питань. Надзвичайна ситуація на Михайлівській — нагадування про те, що збереження культурної спадщини вимагає не лише любові до мистецтва, а й системної турботи про інфраструктуру, яка його підтримує.