Мешканці столиці знову зіткнулися з відмовою у вирішенні проблеми облаштування громадських туалетів на станціях підземки: міський голова не підтримав електронну петицію, що набрала необхідну кількість підписів. Ця ситуація знову підняла дискусію про доступність та комфорт пасажирів у метро, особливо в умовах посиленої мобільності киян і гостей міста.
Офіційні аргументи та позиція владиУ відповіді на ініціативу столична адміністрація послалася на ряд технічних та безпекових причин. Зокрема, під час проєктування багатьох станцій чинні на той час норми не передбачали врахування місць для громадських санвузлів, а планувальні та інженерні характеристики підземних комплексів ускладнюють їхнє впровадження. Також наголошується на ризиках доступу сторонніх осіб до службових приміщень у період воєнного стану, через що відкриття таких зон для пасажирів вважають небажаним з точки зору безпеки.
Водночас у відповіді вказано, що вбиральні передбачені тільки на нових станціях київського метро та під час капітальних реконструкцій існуючих об'єктів. Названі приклади майбутніх станцій, де планують врахувати санітарні приміщення у проєктній документації, викликають питання щодо термінів реалізації та пріоритетів.
Альтернативні пропозиції та громадська реакціяГромадські організації та ряд експертів звертають увагу, що відповідь міської влади не розглянула практичні альтернативи, які не потребують масштабної перебудови. Представники ГО, які ініціювали петицію, пропонували розглянути можливість встановлення модульних туалетів, які можна інтегрувати в наземні чи підземні підходи, а також укласти партнерства з комерційними закладами поруч зі входами на станції для забезпечення доступу пасажирів за наявності відповідних договорів.
Крім того, експерти наголошують на важливості створення пілотних проєктів: тимчасові мобільні рішення з гарантованим обслуговуванням та регулярною дезінфекцією могли б продемонструвати життєздатність підходу без великих інвестицій. Ініціативи громадськості також пропонують впровадити цифрові сервіси, які б показували найближчі доступні санітарні зони та час їх роботи, що підвищить зручність пересування по місту.
Активісти наголошують на питанні доступності: будь-які рішення повинні враховувати потреби людей з інвалідністю, батьків з дитячими візками та літніх пасажирів. Це стосується не лише наявності кабінок, а й відповідного облаштування входів, шляхів підходу та систем інформації.
Можливі кроки впередЩоб знайти компроміс між безпекою, технічними обмеженнями та потребами населення, рекомендується створити міжвідомчу робочу групу за участі представників метро, містобудівних інституцій, громадських організацій та незалежних інженерів. Така група могла би оцінити технічні можливості впровадження модульних рішень, розробити стандарти утримання та безпеки, а також запропонувати фінансові моделі — від концесій і партнерств до часткового комерційного використання площ поряд зі станціями.
Паралельно до цього доцільно запустити інформаційну кампанію для пасажирів, яка б інформувала про наявні тимчасові варіанти користування санітарними послугами (службові туалети під час повітряних тривог, договори з прилеглими закладами тощо) та збирала зворотний зв'язок. Така практика дозволить відстежувати реальні потреби й оперативно коригувати проєкти.
Поки що ситуація залишає відкритим питання: чи погодиться міська влада переглянути відмову та розглянути маловитратні, проте дієві рішення для підвищення комфорту пасажирів громадського транспорту. З боку киян очевидна готовність продовжувати діалог і шукати компромісні підходи для забезпечення гідних умов пересування по місту.