Польське «братерство» згасає: лише 9% підтримують швидкий вступ України до ЄС

Польсько-українські відносини входять у нову, значно складнішу фазу. Країна, яка після початку повномасштабного вторгнення стала одним із головних союзників України, сьогодні демонструє помітне охолодження суспільних настроїв. Найвиразніше це видно за ставленням до перспективи швидкого вступу України до Європейського Союзу. Якщо у 2022 році такий сценарій підтримували близько 60% поляків, то у 2026 році частка прихильників скоротилася до 9%.

Падіння підтримки не свідчить про повну зміну Польщею зовнішньополітичного курсу чи про одностайну ворожість польського суспільства до України. Однак воно демонструє, що період емоційної солідарності поступово змінюється прагматичними розрахунками. На ставлення поляків впливають економічна конкуренція, втома від війни, присутність великої кількості українців, історичні суперечки та внутрішня політична боротьба.

Після 24 лютого 2022 року Польща відкрила кордон для мільйонів українців, спростила доступ до роботи, освіти й медичної допомоги. Багато польських сімей приймали біженців у власних домівках, волонтери збирали одяг, продукти та кошти, а держава надавала масштабну підтримку. У квітні 2022 року 94% громадян Польщі позитивно ставилися до прийому українських біженців. Це був винятковий рівень солідарності, який важко зберігати протягом тривалого часу.

Через кілька років війна стала частиною щоденного інформаційного простору Польщі. Українська тема тепер пов’язана не лише з гуманітарною трагедією, а й із державними витратами, ринком праці, цінами, аграрним імпортом, транспортом і питаннями безпеки. Саме тому суспільна дискусія стала менш емоційною та більш конфліктною.

Як допомога перетворилася на суперечку про конкуренцію

Після 2022 року польське суспільство почало значно уважніше стежити за Україною. Для багатьох громадян вона перестала бути далекою сусідньою державою і стала безпосередньою частиною польського повсякдення. Українці навчаються у польських школах і вишах, працюють у різних галузях, орендують житло, відкривають бізнеси та беруть участь у місцевому житті.

За оцінками, у Польщі проживає близько 1,5 мільйона громадян України. Така масштабна присутність стала важливим соціальним явищем для країни, яка тривалий час залишалася переважно мононаціональною. З одного боку, українські працівники допомагають компенсувати нестачу кадрів і підтримують економічну активність. З іншого боку, частина поляків побоюється конкуренції за робочі місця, житло, соціальні виплати та доступ до державних послуг.

Зміни відбуваються навіть на рівні особистих контактів. У 2026 році приблизно 55% поляків мали серед знайомих, колег, сусідів або родичів українців. Це означає, що ставлення до України формується вже не тільки під впливом новин чи політичних заяв, а й на основі щоденного досвіду. Для одних цей досвід є позитивним прикладом співпраці, для інших — джерелом побутових конфліктів і відчуття соціальної конкуренції.

Негативні історії за участю окремих українців часто отримують непропорційно великий розголос у медіа та соціальних мережах. Вони швидко перетворюються на узагальнення щодо всієї громади, хоча не відображають реальної поведінки більшості. Додаткову напругу створює поширення образ, погроз і нападів на ґрунті національної ненависті. У першій половині 2026 року українці майже 180 разів повідомляли польській поліції про подібні злочини — більш ніж на третину більше, ніж за аналогічний період попереднього року.

Водночас економічні наслідки присутності українців у Польщі не можна зводити лише до витрат бюджету. Українці працюють, сплачують податки, орендують житло, купують товари й послуги, підтримують попит у регіонах. За окремими оцінками, у 2025 році їхня присутність могла забезпечити близько 2,4% приросту реального польського ВВП, що відповідає приблизно 24,4 мільярда доларів. Проте такі складні економічні ефекти важче пояснити суспільству, ніж просте твердження про надмірні державні витрати.

Суперечки виникають і навколо військової та гуманітарної допомоги. Польські політики заявляють, що до середини 2026 року підтримка України становила близько 16,45 мільярда злотих. Приблизно 90% цієї суми припало на перші два роки великої війни. Для частини громадян ці цифри стали доказом надмірного навантаження на бюджет, хоча вони не враховують довгострокових переваг зміцнення безпеки Польщі та стримування росії.

Чому польські фермери та перевізники виступають проти швидкої євроінтеграції України

Однією з головних причин падіння підтримки швидкого вступу України до ЄС стали економічні конфлікти. У листопаді 2023 року польські перевізники блокували пункти пропуску через кордон, вимагаючи повернути дозвільну систему для українських вантажівок. На їхню думку, спрощений доступ українських компаній до європейського ринку створив нерівні умови та посилив тиск на польський транспортний бізнес.

Схожі претензії виникли у сільському господарстві. Польські фермери протестували проти безмитного імпорту українського зерна, кукурудзи та іншої аграрної продукції. Вони побоювалися, що нижча собівартість українських товарів призведе до падіння закупівельних цін і витіснення польської продукції з внутрішнього ринку. На цьому тлі перспектива членства України в Євросоюзі почала асоціюватися не з розширенням спільного простору, а з новою хвилею конкуренції.

Україна має значні земельні ресурси, великий внутрішній ринок, промисловий потенціал і потужний аграрний сектор. Після вступу до ЄС вона претендуватиме на доступ до європейських фондів, інвестицій і програм підтримки. Польща, яка сама протягом двох десятиліть користувалася перевагами членства, розуміє можливі вигоди такого процесу, але водночас побоюється втрати власних позицій у боротьбі за фінансування, капітал і торговельні можливості.

Парадокс полягає в тому, що свого часу й польська економіка викликала тривогу у старих членів Євросоюзу. Західноєвропейські країни побоювалися припливу польських працівників, дешевших товарів і посилення конкуренції. Однак згодом Польща змогла використати членство для модернізації інфраструктури, розвитку бізнесу та підвищення добробуту. Сьогодні польське суспільство не готове автоматично визнавати за Україною право пройти такий самий шлях.

Економічні побоювання доповнюються питаннями, пов’язаними з реформами, корупцією та здатністю України виконувати вимоги ЄС. Частина поляків підтримує європейське майбутнє України, але вважає, що вступ має відбутися лише після тривалого перехідного періоду та виконання чітких умов. Саме тому підтримка української інтеграції загалом може зберігатися, тоді як прихильників саме швидкого вступу стає дедалі менше.

Історична пам’ять, вибори та російська дезінформація

Важливим фактором польсько-українських відносин залишається пам’ять про Волинську трагедію. Для багатьох поляків це питання пов’язане з долею загиблих, пошуком місць поховань і вимогою назвати відповідальних за злочини. В українському суспільстві історія Української повстанської армії часто сприймається крізь призму боротьби за незалежність і протистояння радянському режиму. Така різниця в оцінках робить тему особливо чутливою.

У 2026 році 62% поляків вважали, що Україна повинна офіційно визнати Волинську трагедію та відповідальність за злочини. Водночас близько половини польського суспільства погоджується, що сучасні українці не можуть нести особисту відповідальність за події минулого століття. Це створює можливість для діалогу, якщо історичні питання не використовуватимуться як інструмент тиску на сучасну Україну.

Пошукові та ексгумаційні роботи, спільне вшанування загиблих і встановлення імен жертв можуть поступово зменшити напругу. Для справжнього примирення важливо, щоб обидві сторони говорили не лише про злочини, вчинені проти поляків, а й про насильство щодо українців з боку польських збройних формувань і силових структур. Взаємне визнання болючих сторін історії є складним, але необхідним кроком.

Українська тематика дедалі активніше використовується у польській внутрішній політиці. Перед виборами політики говорять про біженців, бюджетні витрати, допомогу Києву, членство України в НАТО та ЄС, торгівлю й історичну пам’ять. Для виборців ці питання пов’язані з повсякденними проблемами — цінами, рівнем доходів, доступом до житла та відчуттям безпеки.

На цьому тлі критичні заяви щодо України виходять за межі радикальних політичних сил. Навіть партії, які раніше беззастережно підтримували Київ, змушені враховувати зростання суспільного запиту на жорсткішу політику. Україна стала зручним виборчим символом, через який можна говорити про міграцію, національні інтереси та відповідальність влади.

Російська пропаганда намагається використати кожен конфлікт між поляками та українцями. У соціальних мережах поширюються повідомлення про нібито невдячність українців, загрозу для польської ідентичності, масові зловживання соціальною допомогою та неминуче погіршення економічного становища Польщі. Такі маніпуляції особливо ефективні тоді, коли спираються на реальні суперечки у сфері торгівлі, міграції чи історії.

Зниження підтримки швидкого вступу України до ЄС не означає неминучого розриву між Києвом і Варшавою. Польща залишається важливим сусідом і партнером України, а мільйони людей по обидва боки кордону вже мають спільний досвід роботи, навчання, волонтерства та особистих зв’язків. Проте колишнє емоційне «братерство» більше не може бути єдиною основою двосторонніх відносин.

Для відновлення довіри потрібні прозорі правила перебування українців у Польщі, чесне пояснення економічних наслідків міграції, взаємна повага до історичної пам’яті та відмова від політичних маніпуляцій. Україні важливо враховувати побоювання польського суспільства, а Польщі — бачити в Україні не лише отримувача допомоги або конкурента. Майбутнє польсько-українського партнерства залежатиме від здатності двох країн перейти від взаємних звинувачень до прагматичної, рівноправної та довгострокової співпраці.