Ірма Шелест
Українські Сили оборони дедалі активніше використовують роботизовані технології для виконання завдань, які раніше вимагали безпосередньої участі піхоти. Одним із показових прикладів стала тактика «Грифон», розроблена підрозділом ударних наземних роботизованих комплексів «NC13» 3-ї окремої штурмової бригади. Її суть полягає у поєднанні важких безпілотників і наземних роботів, здатних діяти в тилу російських військ.
Командир підрозділу Микола Зінкевич із позивним «Макар» розповів, що ідея виникла як експеримент, однак згодом перетворилася на окремий напрям бойової роботи. За його словами, «NC13» уже провів понад сотню місій із використанням такої схеми. Роботизовані комплекси застосовували для розвідки, мінування, ураження позицій, порушення логістики та дезорганізації підрозділів противника.
Назву «Грифон» тактика отримала на честь військовослужбовця підрозділу, який зник безвісти у 2023 році під час виконання бойового завдання поблизу Андріївки на Донеччині. Для бійців ця назва стала не лише позначенням технологічного рішення, а й способом ушанувати пам’ять побратима.
Як наземні роботи потрапляють у тил противника
Основою тактики «Грифон» є взаємодія двох типів безпілотних систем. Важкий дрон переносить наземний роботизований комплекс до визначеного району, після чого машина опускається на землю та продовжує рух самостійно або під дистанційним контролем оператора. Такий підхід дає змогу обійти складні ділянки місцевості й наблизити робот до цілі з боку, якого противник не очікує.
У перших операціях НРК доставляли на відстань до 15 кілометрів у глибину російської оборони. Водночас у підрозділі наголошують, що ця цифра не є максимальною межею можливостей. Точні характеристики, маршрути та особливості застосування не розголошують, оскільки вони можуть допомогти противнику підготуватися до нових атак.
Підготовка першої місії тривала досить довго. Інженери адаптували наземні камікадзе до транспортування важким безпілотником, перевіряли стійкість конструкції та можливість подальшого руху після висадки. Оператори дронів, зі свого боку, відпрацьовували доставлення вантажу, а планувальники оцінювали райони застосування, можливі перешкоди й ризики.
Під час першої бойової операції два роботизовані комплекси доправили до місця, де російські військові накопичували сили перед подальшим висуванням. Машини змогли наблизитися до укриття та уразити район зосередження. У «NC13» вважають, що саме ця місія довела практичну цінність нового способу використання безпілотних систем.
Надалі для тактики «Грифон» почали формувати окремі алгоритми роботи. Вони охоплюють підготовку техніки, вибір району висадки, взаємодію екіпажів і подальше дистанційне управління. Роботи можуть виконувати різні завдання: вести спостереження, встановлювати мінні загородження, атакувати ворожі позиції, порушувати постачання та створювати перешкоди для переміщення російської техніки.
Ключова перевага такої системи полягає у розподілі ролей. Безпілотник забезпечує швидке переміщення на значну відстань, а наземний комплекс діє безпосередньо поблизу цілі. У результаті українські військові можуть впливати на ситуацію в тилу противника, не наражаючи на такий самий ризик екіпажі та піхотинців.
Фактор несподіванки для російських військ
За словами «Макара», російські підрозділи звикли передусім до загроз із повітря. Вони навчилися стежити за ударними та розвідувальними дронами, однак поява бойової машини на землі в тиловій зоні часто стає несподіванкою. Це змушує окупантів змінювати звичні маршрути, посилювати охорону та витрачати час на пошук джерела атаки.
Наземний робот може залишатися непомітним довше, ніж повітряний безпілотник, особливо якщо рухається складною місцевістю або наближається до цілі в момент, коли противник зосереджений на іншій загрозі. Російські військові не завжди одразу розуміють, що саме стало причиною вибуху або пошкодження техніки. Невизначеність посилює психологічний тиск і порушує управління підрозділом.
Під час однієї з операцій окупанти припустили, що в їхньому тилу діє українська диверсійно-розвідувальна група. Такого висновку вони дійшли після кількох атак поблизу логістичної ділянки. Через це російські військові почали хаотично перевіряти територію, побоюватися нових ударів і зрештою скасували заплановане механізоване висування.
Командир підрозділу підкреслює, що ефект від застосування НРК вимірюється не лише кількістю знищених цілей. Роботи можуть змусити противника зупинити транспорт, змінити схему постачання, відвести техніку або перекинути додаткові сили для охорони тилу. Усе це знижує темп російських операцій і створює додаткові можливості для українських підрозділів.
Для окупантів особливо складною є необхідність одночасно контролювати повітряний і наземний простір. Якщо раніше основна увага приділялася небу, то тепер потенційна загроза може виникнути просто на маршруті руху або біля укриття. Саме тому роботизовані системи мають значення навіть тоді, коли не завдають масштабного ураження: вони змушують противника постійно очікувати нової атаки.
В українському підрозділі вважають, що росія поки не має настільки системного досвіду використання наземних роботів. Водночас військові не виключають спроб противника скопіювати окремі елементи тактики. Через це українські оператори та інженери регулярно змінюють підходи, удосконалюють техніку й не обмежуються вже відомими сценаріями.
Роботизована війна та збереження життя військових
Микола Зінкевич, який раніше служив у піхоті, називає збереження людей головною причиною розвитку наземних роботизованих комплексів. Машина може виконувати небезпечну роботу там, де участь військовослужбовця була б пов’язана з високим ризиком поранення або загибелі. Йдеться не тільки про атаку, а й про розвідку, доставлення вантажів, евакуацію та перевірку небезпечних ділянок.
Застосування НРК поступово виходить за межі ударних місій. Під час операції «Вівальді» роботизовані платформи, за оцінками української сторони, виконували значну частину логістичних завдань і допомагали евакуйовувати поранених. Це свідчить про формування цілісної системи, у якій роботи можуть супроводжувати підрозділ на різних етапах бойової операції.
Наземні машини здатні перевозити майно, доставляти боєприпаси, вивозити поранених із небезпечних зон і працювати там, де використання звичайної техніки є надто ризикованим. У перспективі це може зменшити навантаження на військових і дати командирам більше варіантів для планування операцій.
Досвід «NC13» показує, що сучасна війна швидко змінюється під впливом технологій. Ще недавно наземний робот, який прибуває в тил за допомогою безпілотника, здавався експериментальним рішенням. Тепер така схема проходить перевірку в реальних бойових умовах і стає частиною практики українських підрозділів.
Водночас командир зауважує, що не всі іноземні зразки техніки відповідають потребам фронту. Лабораторні випробування не завжди враховують постійний вплив радіоелектронної боротьби, обстрілів, складного рельєфу та швидкої зміни тактики противника. Тому українські військові часто допрацьовують отримані системи безпосередньо в процесі експлуатації.
Україна не лише отримує військові технології, а й створює власні рішення на основі фронтового досвіду. Саме практичні напрацювання операторів, інженерів і командирів дають змогу швидко вдосконалювати роботизовані комплекси та пристосовувати їх до конкретних умов бойових дій.
Тактика «Грифон» демонструє, як поєднання дронів і наземних роботів розширює можливості ЗСУ. Безпілотники можуть доставити машину в район, який складно досягти традиційним шляхом, а НРК здатен діяти там, де ворог не очікує побачити загрозу. У результаті російська логістика стає вразливішою, переміщення військ ускладнюється, а командування змушене витрачати більше ресурсів на захист тилу.
У «NC13» планують і надалі розвивати цей напрям. Частину нових рішень військові не розкривають, однак уже зрозуміло, що роботизовані системи стають важливою складовою української армії. Їхнє завдання полягає не тільки у знищенні ворога, а й у тому, щоб зменшити ризики для людей, підвищити точність операцій і забезпечити перевагу в технологічній війні.
Атака на Дніпро: росіяни вдарили по промисловому підприємству