«Від заборони вчительки до обкладинок ілюстрацій»: історія мисткині, яка закохує у затишні вулиці столиці

Коли війна змусила Марію виїхати з рідного Києва до Хмельницького, вона взяла до рук олівець і планшет не лише як засіб творення, а як спосіб тримати місто поруч. З ностальгії народилися перші замальовки — не репортажі про руйнування, а інтимні фрагменти повсякденного Києва, які миттєво відгукуються в пам’яті тих, хто його любить.

«Від заборони вчительки до обкладинок ілюстрацій»: історія мисткині, яка закохує у затишні вулиці столиці

Марія Ектова — художниця, що зростала в Дніпрі, але називає Київ своїм домом. У її роботах немає сцен бою чи розбитих фасадів: замість цього — каштани, знайомі двори, люди на лавках, собаки, силуети старих будівель і знакові місця, як-от Золоті ворота, Рейтарська чи Русанівка. Її ілюстрації нагадують про ті дрібні деталі, які роблять місто впізнаваним: незмінний поворот на шляху додому, дерево з особливою формою крони, вікно з кованими ґратами.

Марія починала з простих уроків і книг «навчися малювати», а далі — із скетчбука та експериментів на YouTube. Формат роботи — швидкі замальовки та серії невеликих сцен — дав змогу їй створити власну мову міських образів. Спочатку це були переважно фасади й архітектурні силуети, але з часом у малюнки увійшло життя: перехожі, продавці кави, собаки на тротуарі. Саме ці людські деталі роблять її Київ теплим і знайомим.

Створюючи повсякденний Київ: чому вона не малює руйнувань

Ектова не заперечує наявності руйнувань — вона їх бачить і пам’ятає. Проте в своїх роботах навмисно зберігає інший пласт спогадів: той Київ, який люди пережили до війни або просто бачать у звичайний ранок. Це не відмовка чи відвернення; це свідомий вибір документувати щоденну реальність, яка часто лишається поза увагою репортажів. Пробіжка Русанівкою, ботсад, лавка біля кав’ярні або каштан, що вдруге зацвів — такі деталі теж мають історичну й емоційну цінність.

У цьому підході є потужна стратегія пам’яті: фотографії бойових дій та новин уже дуже добре фіксують війну, натомість звичний ритм міста треба зберегти інакше. Ілюстрації Марії працюють як міні-архів: вони дозволяють тим, хто далеко, на кілька хвилин повернутися додому, а тим, хто поруч, згадати невеликі радощі — ранкову прогулянку, знайомий маршрут чи той маленький поворот, що означає «я вже майже вдома».

Від скетчбука до упаковки: як Київ Марії вийшов за межі особистого

Її шлях від особистих замальовок до публічного визнання був поступовим — і водночас несподіваним. Одна з ранніх ілюстрацій ЦУМу була створена швидко і без особливого ентузіазму, майже як жартівливий подарунок подрузі. Та саме цей малюнок потрапив в інстаграм і згодом став елементом упаковки цукерок Milk Bar. Для художниці, яка розпочинала з базових уроків, це стало доказом: її бачення міста резонує з багатьма людьми і може жити далі — у книжкових обкладинках, товарах чи публічних проєктах.

Сьогодні інтерес до її робіт пояснюється нескладно: у світі надміру інформації люди шукають теплі, впізнавані образи рідних місць. Коли глядач бачить ілюстрацію Марії — Русанівку, ботсад, Рейтарську з кавою або просто стару лавку — він немов отримує ключ до власної пам’яті. Для SEO це працює так само добре: запити про Київ, ілюстрації Києва, художниця Марія Ектова чи зображення Русанівки часто приводять читачів до її робіт, оскільки вони відображають запит на щирі, локальні образи.

У своїх інтерв’ю Марія повторює просту думку: вона не прагне змінити місто чи зробити його ідеальним. Важливіше, щоб люди сказали: «Я знаю це місце». Саме ця здатність пробуджувати спогади робить її ілюстрації важливою частиною культури сучасного Києва — маленькими вікнами в повсякденність, яка заслуговує на збереження.

Її ідеальний день у місті — зовсім непретензійний: прогулянка ботсадом Гришка, шаурма за кутом і пробіжка по набережній Русанівки або Труханового. Ці прості маршрути стають сюжетами, що об’єднують людей і нагадують: місто — це не лише новини й статистика, а насамперед спільні дрібниці, які створюють відчуття дому.