Дата публікації Відкриття пам’ятника Давидові Чичкану на Байковому: портрет передали до НАМУ
Опубліковано 12.09.26 17:35
Переглядів статті Відкриття пам’ятника Давидові Чичкану на Байковому: портрет передали до НАМУ 9

Відкриття пам’ятника Давидові Чичкану на Байковому: портрет передали до НАМУ

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter

На Байковому кладовищі в Києві нещодавно відкрили меморіал, присвячений художнику та військовому, який загинув під час бойових дій у 2025 році. Ця пам’ятна композиція поєднує приватну скорботу родини й друзів з суспільним визнанням мистецької спадщини, а одна з її частин тепер поповнила музейну колекцію.

Центральним елементом меморіалу став скульптурний портрет, створений руками близьких соратників і колег. Ініціатива виготовлення та встановлення пам’ятника виходила від тих, хто добре знав і цінував його як митця та людину. На місці поховання збережено відчуття інтимності — у формі матеріалів, текстур і деталей, які нагадують про особистість, а не лише про роль «полеглого героя».

Особливості меморіалу та автори

Автором скульптурного образу став Дмитро Войтович. Над загальною композицією працювали художниці Жанна Кадирова та Саша Бурлака, які адаптували ідеї родини та друзів у матеріальну форму. Для оформлення надписів залучали майстра Тараса Ковача, який виконав текст шрифтом, розробленим Віталіною Лопухіною — це додало роботі відчуття продуманої естетики та авторського підходу.

Дружина митця, Анна, разом із близькими створила композицію із рослинних елементів та кори, що надає місцю тепла й домашньої інтимності. Окремий елемент — керамічна або кам’яна ваза — був виготовлений Сергієм Горбанем; її змогли встановити пізніше через ускладнення з безпекою під час повітряних тривог. За словами Анни, у пам’ятнику втілилися «багато тепла та любові і мало естетики цвинтаря», що підкреслює прагнення створити простір для пам’яті й діалогу, а не суто ритуальний об’єкт.

Скульптурна копія у Національному художньому музеї

Одна з особливостей проєкту — гіпсова копія портрета, яка була передана до колекції Національного художнього музею України (НАМУ). Це важливий крок: матеріал музею забезпечить додаткову збереженість образу й дозволить мистецькій спогаді про нього існувати в культурному контексті, доступному ширшій публіці.

Передача репліки до музею розширює значення меморіалу — вже поза межами Байкового кладовища його ім’я й образ стають частиною історії сучасного українського мистецтва. У музейній експозиції гіпсовий портрет зможе супроводжуватися архівними матеріалами, документацією про творчість і виставками, які зачіпають теми, важливі для самого митця: свобода, нерівність, соціальні конфлікти та робота в умовах війни.

Хто був Давид Чичкан і що далі

Давид Чичкан був відомим у мистецькому середовищі України автором, який у своїх роботах торкався питань політики, праці, свободи та суспільних нерівностей. Поєднання творчості й служби в армії зробило його образ символічним для багатьох — як приклад митця, який не відділяв мистецтво від життя й відповідальності.

У серпні 2025 року, під час бойових дій на Запорізькому напрямку, він отримав поранення 9 серпня й помер наступного дня. Поховання й прощання привернули увагу громадськості та ЗМІ, а його ім’я фігурує в перелiках митців, яких Україна втратила в цей складний рік. Пам’ять про нього тепер зберігають не лише рідні та друзі, а й культурні інституції.

Облаштування місця поховання відбулося завдяки збору коштів, який організував Олексій Арунян; пожертви покрили виготовлення меморіалу, матеріали та частину планованих проєктів, присвячених спадщині митця. Родина й товариші підкреслюють: пам’ятник на Байковому — не кінцева точка, а початок серії заходів і ініціатив, спрямованих на збереження й дослідження творчості.

У підсумку цей меморіал поєднує інтимність втраченого світу й публічну місію збереження культурної пам’яті. Переказ образу Давида в музейний простір через гіпсову копію означає, що його творчість матиме шанс на подальше життя: як пам’ять про людину, що віддала своє життя, і як частина історії українського мистецтва, яка продовжує формуватися під час війни та після неї.