«Імперський знак чи спадщина Візантії?»: у Софії Київській розпочали дискусію щодо двоголового орла

Дискусія навколо зображення двоголового орла на пам’ятках Софії Київської стала сигналом ширшої розмови про те, як Україна має співіснувати зі своєю складною історичною спадщиною. Питання торкається не тільки естетики чи історичної правди, але й національної ідентичності, підходів до деколонізації та збереження об’єктів Світової спадщини.

«Імперський знак чи спадщина Візантії?»: у Софії Київській розпочали дискусію щодо двоголового орла

У Національному заповіднику «Софія Київська» почали окремі дослідження символу, який сьогодні викликає найбільше суперечок — двоголовий орел, зображений на Царських вратах собору й дзвіниці. Для сучасного українця цей знак часто автоматично асоціюється з Російською імперією, однак науковці наголошують, що його поява у конкретному історичному та церковному контексті могла нести зовсім інші смисли. Саме це намагалися проговорити учасники круглого столу, до якого запросили істориків, мистецтвознавців, богословів, священників та представників громадськості.

Походження, значення та історичний контекст

Двоголовий орел має довгу і складну історію: символ зустрічається задовго до формування Російської імперії і часто пов’язувався з Візантією, християнськими уявленнями про поєднання духовної та світської влади, а також із регіональними традиціями, які набирали власних відтінків у різні епохи. Як наголосила докторка історичних наук Надія Нікітенко, один і той самий образ у XVIII столітті міг означати значно інше, ніж сьогодні. У контексті київської культури доби бароко символ міг бути пов’язаний із локальними церковними практиками та уявленнями про архієрейську владу.

На Царських вратах орел постає не як абстрактний декоративний елемент: він тримає скіпетр і державу, увінчаний коронами, що нерідко інтерпретується як атрибут верховної влади. Саме такі зображення й породжують сучасні імперські асоціації. Однак завдання дослідників — встановити, який сенс вклав у нього конкретний замовник або майстер у часи створення іконостасу. Це питання стосується не лише образотворчого аналізу, але й вивчення документів, та ж походження замовлення у діяльності митрополитів Рафаїла Заборовського і Тимофія Щербацького.

Історики, що брали участь у дискусії, зокрема Ігор Нетудихаткін та мистецтвознавиця Світлана Оляніна, представили перші результати розвідок, але остаточних висновків поки немає: заповідник лише розпочав цикл наукових обговорень, що має допомогти окреслити історичний пласт значення цього образу.

Пам’ять, право і практики деколонізації

Юридичний вимір додає ще один шар складності. Попри ухвалені в 2023 році закони про засудження російської імперської політики та деколонізацію, заборона на використання символіки не поширюється автоматично на об’єкти Світової спадщини. Статус Софії Київської як пам’ятки світового значення потребує особливої обережності: механічне видалення елементів чи радикальні втручання в автентичне середовище можуть створити непоправні втрати для культурної спадщини.

Тому сьогоднішня дискусія — це приклад підходу до деколонізації, який не зводиться до простого «стирання» слідів минулого. Навпаки, важливіше з’ясувати походження символу, відстежити еволюцію його значень і зрозуміти, у яких історичних обставинах він набував нових смислів або був привласнений іншими політичними силами. Таке дослідження допомагає відокремити локальні історичні практики від пізніших імперських наративів, а також розробити суспільно прийнятні рішення щодо експонування й інтерпретації пам’ятки.

Паралельно з науковою роботою пам’ятку фактично захищають фізично: після воєнних ударів та загроз збереження історичних споруд на території заповідника встановлено моніторингове обладнання й посилено інфраструктурні заходи безпеки. Це підкреслює, що розмова про двоголового орла — не лише про один декоративний мотив, а про стратегію поводження з історією в умовах сучасних викликів.

Підсумовуючи, важливо уникати поспішних рішень, які можуть вплинути на автентичність Софії Київської. Натомість потрібні ретельні наукові дослідження, публічний діалог і юридично виважені підходи, які дозволять Україні одночасно захищати свою спадщину, деконструювати імперські нарати́ви й зберегти пам’ятки для наступних поколінь. Дискусія про двоголового орла має стати прикладом такої відповідальної політики пам’яті.