Ірма Шелест
Затримання журналістів «Української правди» у Відні викликало серйозні питання щодо обґрунтованості дій правоохоронців, дотримання прав представників медіа та пропорційності застосованих заходів. Пояснення прокуратури Відня поки що не дає повної картини подій і не відповідає на низку принципових запитань. Зокрема, залишається незрозумілим, чому перевірка певної інформації призвела до тривалого утримання журналістів, застосування фізичної сили та вилучення засобів зв’язку.
За словами Михайла Ткача та Ярослава Бондаренка, під час затримання до них застосували силу. Ярослав Бондаренко отримав тілесні ушкодження та потребував медичної допомоги. Михайло Ткач, як повідомляється, провів під контролем правоохоронців понад 12 годин. У журналістів забрали телефони та інші пристрої, через що вони не могли повноцінно зв’язатися з редакцією, адвокатами й рідними.
Окремої уваги потребують обставини поводження з особистими речами журналістів. За їхніми свідченнями, під час затримання майно було пошкоджене, а деякі предмети зникли або були втрачені. Такі факти мають бути належно задокументовані та перевірені в межах об’єктивної процедури. Йдеться не лише про можливі матеріальні збитки, а й про дотримання гарантій особистої безпеки та недоторканності працівників медіа.
Журналістська робота не є правопорушенням
Михайло Ткач і Ярослав Бондаренко повідомили представникам правоохоронних органів, що є журналістами та перебувають у Відні для виконання редакційного завдання. Їхній професійний статус не є складним для перевірки: це можна було зробити через редакцію або доступні публічні відомості. Тому аргумент про те, що на початку інциденту правоохоронці могли не знати про професію затриманих, не пояснює, чому обмеження їхніх прав тривали після того, як відповідна інформація стала відомою.
Представники медіа мають право збирати суспільно важливу інформацію, ставити запитання, спостерігати за подіями та фіксувати обставини, які можуть становити інтерес для громадськості. Така діяльність іноді буває незручною для посадовців або інших осіб, однак сама по собі не може розглядатися як підстава для перешкоджання роботі журналістів.
Редакційне завдання журналістів стосувалося обставин перебування у Відні Руслана Кравченка. За інформацією редакції, його місцеперебування може мати значення для українського суспільства, оскільки він може переховуватися від слідства. Саме тому перевірка відповідної інформації була частиною роботи медіа, що здійснювалася в суспільних інтересах.
Право держави перевіряти підозри не є дозволом на застосування будь-яких методів. Навіть за наявності певних підстав для перевірки правоохоронці повинні обирати законні, необхідні та співмірні заходи. Затримання, фізична сила, вилучення телефонів і тривале обмеження свободи не можуть бути автоматично виправдані лише посиланням на необхідність з’ясувати обставини.
У демократичній державі першочергово мають розглядатися способи, які найменше втручаються у права людини. Якщо інформацію можна було перевірити шляхом комунікації з редакцією, встановлення особи або проведення короткої бесіди, саме такі варіанти мали б бути пріоритетними. Фізичний вплив допустимий лише за виняткових обставин, коли існує конкретна й реальна загроза, а не як зручний інструмент для швидкого припинення журналістської роботи.
Обставини затримання потребують незалежної оцінки
Ситуація у Відні вимагає не загальних виправдань, а детального встановлення фактів. Потрібно з’ясувати, хто саме ухвалив рішення про затримання журналістів, якими матеріалами обґрунтовувалася така дія, чи оцінювали правоохоронці можливість застосування м’якших заходів і чому утримання тривало настільки довго.
Необхідно також перевірити, чи були своєчасно роз’яснені права затриманих, чи мали вони можливість зв’язатися з адвокатами та близькими, а також чи отримали належну медичну допомогу. Окремо слід встановити, на яких підставах у журналістів вилучили телефони та інші засоби зв’язку. Такі пристрої можуть містити конфіденційні дані, джерела інформації та робочі матеріали, захист яких є важливою складовою журналістської діяльності.
Як випливає з пояснень прокуратури, приводом для дій правоохоронців могли стати повідомлення третіх осіб. Проте досі немає достатньої ясності щодо того, хто надав ці відомості, наскільки вони були повними та чи перевірялися перед ухваленням рішення про втручання. Потрібно встановити, чи порівнювали отриману інформацію з відкритими даними, чи зверталися до редакції та чи розглядали ймовірність навмисного введення правоохоронців в оману.
Це принципове питання, адже правоохоронні органи могли стати інструментом для блокування роботи журналістів. Якщо хтось свідомо поширив неправдиву або викривлену інформацію, щоб зірвати редакційне завдання, такі дії також мають отримати правову оцінку. Перевірка повинна охоплювати не тільки поведінку правоохоронців, а й походження повідомлень, які стали приводом для затримання.
Австрійська правова система має гарантувати не лише формальне дотримання процедур, а й реальний захист від зловживань владними повноваженнями. Законність рішення не можна оцінювати виключно за наявністю формального приводу. Важливо враховувати спосіб його реалізації, тривалість обмежень, наслідки для людини та можливість досягти тієї самої мети менш жорсткими засобами.
Звільнення журналістів не скасовує необхідності розслідування
Той факт, що Михайло Ткач і Ярослав Бондаренко зрештою були звільнені, не означає, що інцидент можна вважати вичерпаним. Залишаються питання щодо тілесних ушкоджень, можливого пошкодження майна, втрати особистих речей, тривалості утримання та обмеження доступу до зв’язку. Кожна з цих обставин повинна бути зафіксована, перевірена й оцінена відповідно до закону.
Редакція разом з адвокатами домагатиметься повного та неупередженого встановлення обставин події. Перевірка має бути незалежною, а її результати — зрозумілими для суспільства. Важливо встановити не тільки те, чи були формальні підстави для дій правоохоронців, а й чи відповідали ці дії принципам необхідності, пропорційності та поваги до людської гідності.
Окремим напрямом має стати з’ясування долі вилученого майна. Потрібно встановити, які саме речі забрали у журналістів, у якому стані їх повернули, що сталося з телефонами та іншими пристроями, а також хто нестиме відповідальність за можливу втрату чи пошкодження. Якщо журналістам завдано матеріальної або моральної шкоди, має бути розглянуте питання про її відшкодування.
Звільнення колег не завершує цю історію. Вона може бути завершена лише після того, як усі факти стануть відомими, а рішення та дії кожного причетного отримають належну юридичну оцінку. Захист журналістів у цьому випадку є не тільки питанням відповідальності редакції перед своїми працівниками. Це також питання свободи слова, безпеки медіа та права суспільства отримувати інформацію з важливих тем.
Правоохоронні органи мають повноваження реагувати на можливі правопорушення та перевіряти підозрілу інформацію. Але ці повноваження не є необмеженими. Кожне втручання в права людини повинно мати чітку правову підставу, бути справді необхідним і відповідати поставленій меті. Інакше боротьба з потенційними порушеннями сама може перетворитися на порушення, яке потребуватиме розслідування.
Суспільство очікує від австрійської сторони конкретних відповідей щодо затримання журналістів «Української правди». Йдеться про базовий принцип: перевіряти підозри можна й потрібно, однак робити це слід законними методами, без невиправданої сили та без перетворення журналістської діяльності на привід для обмеження фундаментальних прав.
Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди»