Трамп не виключив переговорів із путіним і Сі щодо України без Зеленського

Президент США Дональд Трамп заявив, що допускає проведення переговорів із російським лідером володимиром путіним і головою КНР Сі Цзіньпіном щодо завершення війни в Україні без участі президента України Володимира Зеленського. Така заява одразу привернула значну увагу, адже питання формату майбутніх переговорів залишається одним із найчутливіших у міжнародній політиці.

За словами Трампа, обговорення можливого завершення війни може відбуватися на різних рівнях і в різних форматах. Він не виключив, що Сполучені Штати можуть вести консультації з керівниками росії та Китаю навіть у тому випадку, якщо українська сторона не буде безпосередньо присутня за столом переговорів. Водночас американський президент не заявив про готовність ухвалювати остаточні рішення щодо України без залучення Києва.

Заява пролунала на тлі активних дискусій про можливі шляхи припинення бойових дій і майбутню архітектуру безпеки в Європі. Трамп неодноразово наголошував, що прагне домогтися завершення війни та скорочення масштабів кровопролиття. Його підхід передбачає використання дипломатичних контактів із лідерами держав, які мають безпосередній або опосередкований вплив на перебіг конфлікту.

Що може означати формат переговорів без України

Ідея переговорів без участі українського президента викликає неоднозначну реакцію. Україна послідовно наголошує, що жодні домовленості про її території, суверенітет або гарантії безпеки не можуть ухвалюватися без представників української держави. Київ також підкреслює, що саме Україна має визначати умови завершення війни, оскільки саме український народ несе найбільші втрати через російську агресію.

Водночас дипломатичні консультації між США, росією та Китаєм теоретично можуть стосуватися не конкретних умов миру, а ширших питань. Серед них — контроль над озброєннями, недопущення прямого зіткнення між ядерними державами, гуманітарні домовленості, обмін полоненими, безпека судноплавства та можливі механізми міжнародного контролю.

Ключова відмінність полягає в тому, чи будуть такі контакти попередніми консультаціями, чи спробою визначити долю України без її згоди. У першому випадку переговори можуть розглядатися як частина підготовчого дипломатичного процесу. У другому — вони здатні спричинити серйозну політичну кризу та посилити недовіру між Києвом і Вашингтоном.

Для України особливо важливо, щоб будь-який міжнародний діалог не перетворився на домовленість про тимчасове припинення вогню без надійних гарантій. Попередній досвід демонструє, що пауза в бойових діях без дієвих механізмів контролю може бути використана росією для перегрупування військ і підготовки нового наступу.

Реакція Києва та позиція партнерів

Українська влада неодноразово заявляла, що готова до переговорів за умови дотримання принципів міжнародного права та поваги до територіальної цілісності держави. Водночас Київ виступає проти сценарію, за якого великі держави самостійно визначатимуть майбутнє України. Для української сторони принциповими залишаються питання гарантій безпеки, відповідальності росії за воєнні злочини, повернення незаконно депортованих громадян і звільнення окупованих територій.

Європейські держави також уважно стежать за заявами Трампа. Для країн Європейського Союзу завершення війни має бути не просто припиненням обстрілів, а стабільним і справедливим миром, який не створюватиме умов для нового нападу. У багатьох європейських столицях побоюються, що поспішні домовленості можуть послабити позиції України та продемонструвати агресору можливість досягати політичних цілей силовим шляхом.

Окреме значення має участь Китаю. Пекін підтримує дипломатичні контакти з москвою та водночас намагається позиціонувати себе як потенційного посередника. Проте українські та західні представники неодноразово наголошували, що оцінювати роль Китаю потрібно не лише за його публічними заявами, а й за реальними діями та характером співпраці з росією.

Залучення Сі Цзіньпіна до потенційного діалогу може бути спробою використати вплив Китаю на кремль. Водночас невідомо, чи готовий Пекін підтримати умови, які передбачатимуть повне виведення російських військ з української території. Саме тому дипломатичні зусилля за участю Китаю можуть бути складними та тривалими.

Перспективи подальшої дипломатії

Наразі заява Трампа не означає автоматичного початку тристоронніх переговорів або підготовки конкретної мирної угоди. Вона радше свідчить про готовність американської адміністрації розглядати нестандартні дипломатичні формати. Остаточна конфігурація можливого діалогу залежатиме від позицій Вашингтона, Києва, європейських союзників, росії та Китаю.

Для Сполучених Штатів головним викликом стане поєднання прагнення до швидкого завершення війни з необхідністю не допустити винагороди за агресію. Якщо переговори проводитимуться без чіткої участі України, це може негативно вплинути на довіру до американської політики та викликати запитання щодо майбутніх гарантій для партнерів Вашингтона.

Для росії будь-який дипломатичний формат є можливістю спробувати нав’язати власне бачення завершення війни. Кремль може вимагати визнання окупації українських територій, обмеження оборонних спроможностей України та відмови від її євроатлантичного курсу. Україна, зі свого боку, наполягає, що мир не може ґрунтуватися на легалізації захоплення земель або позбавленні держави права самостійно визначати власне майбутнє.

Експерти зазначають, що сталий мир можливий лише за безпосередньої участі України та наявності зрозумілих механізмів виконання домовленостей. Будь-які рішення, ухвалені без Києва, ризикують залишитися деклараціями або стати джерелом нових суперечностей. Водночас відкриття каналів зв’язку між Вашингтоном, москвою та Пекіном може мати значення для зниження напруженості й пошуку способів припинення найнебезпечніших проявів конфлікту.

Подальший розвиток ситуації залежатиме від того, чи перетворяться заяви американського президента на конкретну дипломатичну ініціативу. Для України принциповим залишається питання: чи буде її голос центральним у переговорах про завершення війни, чи рішення намагатимуться ухвалювати безпосередньо за її межами. Саме відповідь на це питання визначатиме реакцію Києва та його міжнародних партнерів на будь-який запропонований формат діалогу.