«Спіймати шулера Брежнєва»: як українські дисиденти кинули виклик СРСР

Дата публікації «Спіймати шулера Брежнєва»: як українські дисиденти кинули виклик СРСР
Опубліковано 17.11.26 07:13
Переглядів статті «Спіймати шулера Брежнєва»: як українські дисиденти кинули виклик СРСР 66
«Спіймати шулера Брежнєва»: як українські дисиденти кинули виклик СРСР

9 листопада 1976 року письменник і дисидент Микола Руденко на пресконференції для західних медіа в Москві оголосив про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Історію організації розповідає Київ Life.

До групи увійшли люди з різним минулим: колишні комуністи, націоналісти, в’язні сталінських концтаборів і молоді активісти. Їх об’єднала вимога до радянської влади дотримуватися міжнародних зобов’язань. Член УГГ Мирослав Маринович називав це прагненням «спіймати шулера Брежнєва за руку».

«Ідея проста, як борщ. Коли ми з’ясували, що Брежнєв підписав Гельсінські угоди, які містили певні зобов’язання, то вирішили, що будемо говорити про те, як Радянський Союз їх порушує», – згадував Маринович.

Як Гельсінський акт став основою для правозахисту

1 серпня 1975 року представники 35 держав підписали Гельсінський заключний акт. Документ закріплював принципи непорушності кордонів після Другої світової війни, передбачав економічне співробітництво та містив положення про права людини.

Для Леоніда Брежнєва підписання акта було дипломатичним успіхом. Для дисидентів воно стало можливістю відкрито говорити про порушення прав і свобод у СРСР. «Пакти про права людини – це була наша моральна підтримка», – пояснював фізик-теоретик, дисидент і член УГГ Йосиф Зісельс.

Від 1976 року до організації долучилися близько 40 людей. Вони фіксували порушення прав людини, захищали ув’язнених і передавали за кордон інформацію про репресії. Учасники групи також говорили про Голодомор і репресії 1930-х років як про геноцид та відстоювали право України вийти зі складу СРСР.

Членство в УГГ загрожувало багаторічним ув’язненням у таборах, через що її учасників називали «камікадзе». Репресії проти українських активістів почалися ще до створення організації: масові затримання відбулися у 1965 році, а в 1972-му – під час операції «Блок». Сотні людей опинилися у трудових таборах.

Тиск КДБ і суперечки з іншими дисидентами

Радянські спецслужби намагалися ізолювати або знищити учасників групи. Дисиденти діяли в умовах тривалої русифікації та політичних репресій, а влада контролювала не лише публічне життя, а й історичну пам’ять. Про один із таких механізмів докладніше йдеться в матеріалі про те, як СРСР контролював пам’ять українців.

Критику на адресу УГГ висловлювала частина московських дисидентів, які вважали організацію надто націоналістичною. Водночас провідник ОУН (б) Ярослав Стецько із-за кордону дорікав українським правозахисникам за недостатню радикальність у боротьбі з тоталітарною системою.

Попри тиск, учасники УГГ підтримували горизонтальні зв’язки, допомагали одне одному та передавали інформацію за кордон. Їхня діяльність стала частиною українського правозахисного руху, що поєднав вимоги дотримання прав людини із захистом національних прав і боротьбою за майбутню незалежність України.

Поділитись у соціальних мережах:

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter