«Наші свідчення — не сировина»: Саша Довжик про право українців на власний голос

Сама фіксація фактів не завжди здатна змінити сприйняття війни за кордоном — українському досвіду потрібна форма, яка допомагає його осмислити. Про це розповіла голова інституту INDEX, письменниця та редакторка Саша Довжик у розмові з літературною оглядачкою «УП. Культура» Аріною Кравченко. Інтерв’ю опублікував Київ Life з нагоди виходу англомовної книжки Apocalypse Baroque: Tales from Ukraine at War.

У книжці Довжик поєднує документальний матеріал із художньою формою. Казкові мотиви, зокрема образ Червоної Шапочки, допомагають авторці говорити про порятунок, насильство, приниження та право українців самостійно тлумачити пережите.

За словами письменниці, свідчення очевидців часто використовують як «сировину», але самих сирих документів недостатньо, щоб передати складність війни й вплинути на її сприйняття в західних суспільствах. Саме тому документальна проза може потребувати додаткових літературних інструментів — метафор, сюжетів і культурних образів.

Назва Apocalypse Baroque відсилає до української барокової традиції. Для неї характерні складність, надмірність і контраст — риси, які, на думку Довжик, дають змогу точніше говорити про реальність війни, ніж спрощені або суто героїчні наративи.

INDEX документує досвід війни

Довжик називає інститут INDEX не лише платформою для документування війни, а й важливою частиною власної творчої роботи. Від 2024 року організація підтримує інтелектуальну взаємодію за межами України та фіксує український досвід через проєкти резидентів і стипендіатів.

Однією з програм інституту стала резиденція імені письменниці Вікторії Амеліної, яка загинула через російську агресію. Вона об’єднує українського автора або авторку документальної прози з учасником чи учасницею з іншої країни. Упродовж трьох місяців вони працюють над власними проєктами, продовжуючи започатковану Амеліною справу.

Окремий напрям INDEX — підтримка ветеранів і військових, які працюють у культурі, журналістиці та гуманітарних дослідженнях. Після першого набору організатори з’ясували, що багато військовослужбовців не можуть відвідувати офлайн-резиденції, тому запустили дистанційну програму тривалістю два місяці.

Саме ця ініціатива стала найпопулярнішою програмою інституту за кількістю заявок. Водночас INDEX не може охопити всіх охочих, тож Довжик закликає інші культурні та гуманітарні інституції створювати більше можливостей для військових, які хочуть зберегти зв’язок зі своєю професією. Подібний інтерес до особистих історій військових уже помітний і в українських книжкових проєктах, зокрема в книзі про добровольців Нацгвардії «Повномасштабний вибір».

У розмові письменниця також пояснила своє розуміння «героїчного оптимізму». Для неї це не заперечення війни й не передчасна віра у простий щасливий фінал, а здатність тверезо дивитися в майбутнє та зберігати можливість надії навіть у час тривалого насильства.