Сексуальне насильство під час війни: як Україна посилює розслідування

Колонка написана у співавторстві з Анною Сосонською, заступницею начальника другого відділу Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора.

Сексуальне насильство під час війни є одним із найтяжчих злочинів, оскільки воно завдає потерпілим не лише фізичної, а й глибокої психологічної та соціальної шкоди. У контексті збройного конфлікту такі злочини можуть бути частиною ширшої політики залякування цивільного населення, примусу, помсти або спроби зламати опір громади. Саме тому Україна розглядає сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, не як низку ізольованих епізодів, а як серйозний міжнародний злочин, що потребує системного розслідування.

Після початку повномасштабного вторгнення українські правоохоронні органи зіткнулися з безпрецедентною кількістю повідомлень про злочини, скоєні на тимчасово окупованих територіях і в районах активних бойових дій. Частина потерпілих не могла одразу звернутися по допомогу через небезпеку, окупацію, втрату зв’язку або страх повторного насильства. Інші тривалий час мовчали через сором, недовіру до державних інституцій чи побоювання осуду. У таких умовах кожне свідчення потребує особливо делікатного прийняття, перевірки та захисту.

Від окремого епізоду до системного злочину

Одним із ключових завдань слідства є встановлення повної картини подій. Важливо з’ясувати не лише те, що сталося з конкретною людиною, а й обставини злочину: хто його вчинив, чи були причетні командири або інші посадові особи, чи повторювалися подібні дії в інших населених пунктах, чи існували накази, сприяння або бездіяльність керівництва.

Сексуальне насильство під час війни може мати різні форми. До них належать зґвалтування, примус до оголення, сексуальне рабство, примусова проституція, погрози сексуальним насильством, примус до спостереження за насильницькими діями щодо інших людей, а також інші форми приниження та жорстокого поводження. У кожному випадку слідчі мають оцінювати не лише фізичний факт насильства, а й контекст, у якому воно відбулося: окупацію, незаконне утримання, катування, погрози життю чи безпеці близьких.

Для доведення міжнародного злочину важливими можуть бути показання потерпілих і свідків, медичні документи, результати експертиз, фото- та відеоматеріали, цифрові сліди, дані про переміщення військових підрозділів, документи окупаційних адміністрацій, супутникові знімки та інші відомості. Водночас відсутність медичної довідки або негайного звернення до лікаря не означає, що злочин не можна розслідувати. В умовах війни потерпілі часто не мають доступу до медичної допомоги, а інколи навмисно приховують факт насильства через страх і травматичний досвід.

Окреме значення має аналіз повторюваності злочинів. Якщо подібні випадки зафіксовані в різних населених пунктах, скоєні військовослужбовцями одного підрозділу або відбувалися за схожим сценарієм, це може свідчити про ширший характер злочинної практики. Такі закономірності допомагають слідству рухатися від встановлення безпосереднього виконавця до визначення всіх осіб, які могли організовувати, наказувати, координувати або приховувати злочини.

Розслідування, орієнтоване на потерпілих

Україна посилює підходи до роботи з потерпілими від сексуального насильства. Основний принцип полягає в тому, що людина не повинна вдруге переживати травму через допити, недовіру або необережні запитання. Спілкування має відбуватися у безпечному середовищі, із залученням підготовлених фахівців і з урахуванням віку, стану здоров’я, психологічних потреб та особистих меж потерпілої або потерпілого.

Потерпілий не зобов’язаний доводити власну невинуватість. Відповідальність за збирання доказів покладається на державу. Саме правоохоронні органи мають перевіряти отриману інформацію, шукати підтвердження, встановлювати підозрюваних і доводити справу до суду. Важливо також пояснювати потерпілим їхні процесуальні права, можливості отримання безоплатної правової допомоги, психологічної підтримки та заходів безпеки.

Чутливість має бути не лише під час першої розмови. Потерпілі можуть потребувати тривалого супроводу, адже наслідки сексуального насильства іноді проявляються через місяці або навіть роки. Людина може змінювати свідчення в деталях, не пам’ятати послідовність подій або не бути готовою одразу розповісти про найтяжчі обставини. Такі реакції є можливими наслідками травми й не можуть автоматично трактуватися як ознака недостовірності.

Особливої уваги потребують діти, люди з інвалідністю, літні люди, військовополонені та особи, які перебували в незаконному ув’язненні. У випадках щодо дітей слід мінімізувати кількість повторних допитів, проводити їх у спеціально облаштованих умовах і залучати фахівців, які мають відповідну підготовку. Будь-які процесуальні дії повинні враховувати найкращі інтереси дитини та не створювати додаткової шкоди.

Що потрібно для невідворотності покарання

Ефективне розслідування сексуального насильства під час війни потребує координації між прокурорами, слідчими, експертами, медиками, психологами та органами, відповідальними за захист потерпілих. Важливо не допускати розпорошення інформації, дублювання допитів і втрати доказів. Єдина система обліку та аналізу проваджень дає змогу виявляти зв’язки між епізодами й бачити злочинну діяльність у ширшому контексті.

Значну роль відіграє документування подій одразу після деокупації територій. Огляд місць злочинів, фіксація камер спостереження, пошук свідків, вилучення документів і цифрових носіїв можуть стати критично важливими для майбутнього судового розгляду. Водночас збір доказів має проводитися з дотриманням правил безпеки та конфіденційності, щоб не розкривати особу потерпілої людини без її згоди.

Покарання має стосуватися не лише безпосередніх виконавців. Якщо командири знали або повинні були знати про злочини підлеглих і не вжили заходів для їх припинення чи розслідування, питання відповідальності може стосуватися і керівництва. Такий підхід відповідає природі міжнародних злочинів, коли насильство може бути наслідком не випадкової поведінки окремого військовослужбовця, а дозволеної або толерованої практики.

Для потерпілих важливим результатом правосуддя є не тільки обвинувальний вирок. Вони потребують доступу до лікування, психологічної допомоги, соціальних послуг і механізмів компенсації. Держава має створювати умови, за яких звернення по допомогу не призводить до стигматизації, розголошення приватних даних або втрати підтримки. Визнання шкоди та відновлення справедливості є невід’ємними складовими реагування на такі злочини.

Розслідування сексуального насильства, пов’язаного з війною, є складним і тривалим процесом. Частина підозрюваних перебуває на окупованих територіях або за межами досяжності українського правосуддя, свідки можуть бути роз’єднані, а докази — знищені. Проте ці труднощі не повинні ставати підставою для бездіяльності. Кожне належно зафіксоване свідчення, кожен встановлений факт і кожен ідентифікований злочинець наближають момент, коли відповідальність стане неминучою.

Україна посилює розслідування сексуального насильства під час війни, поєднуючи кримінальне переслідування, захист потерпілих і міжнародні стандарти документування. Головне завдання держави — забезпечити, щоб жоден такий злочин не був замовчаний, жодна потерпіла людина не залишилася наодинці зі своєю травмою, а кожен, хто віддавав накази, вчиняв насильство або сприяв його приховуванню, зрештою постав перед судом.