Група крові: як її визначають і кому можна безпечно переливати

Група крові — це спадкова характеристика організму, яка має важливе значення під час переливання крові, підготовки до хірургічних втручань, лікування значної крововтрати та спостереження за вагітністю. Вона визначається особливими антигенами на поверхні еритроцитів і антитілами в плазмі. Якщо донорська кров не сумісна з кров’ю пацієнта, імунна система може сприйняти чужі клітини як небезпечні та почати їх руйнувати.

У побуті люди часто запам’ятовують лише позначення своєї групи, наприклад A(II) або 0(I). Проте для безпечного переливання цього недостатньо. Медики також враховують резус-фактор, можливі додаткові антитіла, тип компонента крові та результати індивідуальних лабораторних проб. Навіть якщо групу вже визначали раніше, перед переливанням аналіз зазвичай повторюють.

Що означає група крові та як її визначають

Найпоширенішою є система AB0. Вона ґрунтується на наявності або відсутності двох основних антигенів — A і B. Антигени розташовані на мембрані еритроцитів, а в плазмі можуть міститися антитіла, спрямовані проти чужих антигенів. Саме поєднання цих ознак і формує одну з чотирьох основних груп крові.

0 (I) — на еритроцитах немає антигенів A і B, зате в плазмі присутні антитіла проти обох типів антигенів.

A (II) — еритроцити мають антиген A, а плазма зазвичай містить антитіла проти антигену B.

B (III) — на еритроцитах є антиген B, тоді як у плазмі можуть бути антитіла проти антигену A.

AB (IV) — еритроцити несуть обидва антигени, A і B. У плазмі зазвичай немає антитіл проти цих антигенів.

Для аналізу використовують кров із пальця або вени. У лабораторії зразок поєднують із реагентами, які містять відомі антитіла — анти-A та анти-B. Якщо під час реакції еритроцити склеюються, це називають аглютинацією. Така реакція свідчить, що на клітинах є відповідний антиген. Наприклад, аглютинація з анти-A вказує на наявність антигену A, а реакція одночасно з анти-A та анти-B характерна для групи AB.

Якщо склеювання еритроцитів не відбувається з жодним реагентом, визначають групу 0. Для підтвердження результату лабораторія може застосувати зворотне типування: плазму пацієнта змішують зі стандартними еритроцитами, властивості яких відомі. Поєднання двох методів зменшує ризик технічної помилки або неправильного трактування аналізу.

Окрім системи AB0, обов’язково визначають резус-фактор. Найбільше практичне значення має антиген D. Якщо він присутній на поверхні еритроцитів, кров позначають як резус-позитивну — Rh+. За відсутності антигену D людина має резус-негативну кров — Rh-. Тому повний результат може мати вигляд 0(I) Rh+, A(II) Rh-, B(III) Rh+ або AB(IV) Rh-.

Група крові передається у спадок від батьків, однак у рідкісних випадках лабораторне визначення може бути складним. На точність результату здатні впливати деякі захворювання, нещодавнє переливання, особливості імунної системи або недостатня кількість антигенів на еритроцитах. Саме тому для відповідальних медичних процедур орієнтуються не лише на стару довідку чи запис у документах.

Кому можна переливати еритроцити різних груп

Під час переливання еритроцитів головне завдання — не допустити контакту донорських антигенів з антитілами реципієнта. У плановій ситуації пацієнту намагаються підібрати еритроцити тієї самої групи AB0 і того самого резус-фактора. Це найбільш передбачуваний і безпечний варіант.

Еритроцити групи 0 (I) не мають антигенів A і B, тому в екстрених умовах їх можна використовувати для пацієнтів із групами 0, A, B або AB. Водночас для людини з групою 0 зазвичай підбирають саме еритроцити групи 0, оскільки її плазма містить антитіла проти A і B.

Еритроцити групи A (II) можуть бути перелиті пацієнтам із групами A та AB. Реципієнт із групою A може отримувати еритроцити A або 0, якщо сумісність підтверджена лабораторно та враховано резус-фактор.

Еритроцити групи B (III) підходять людям із групами B та AB. Пацієнт із групою B може отримувати еритроцити B або 0 за умови відповідності інших показників.

Еритроцити групи AB (IV) за системою AB0 переливають переважно реципієнтам із групою AB. Людина з групою AB може отримувати еритроцити AB, A, B або 0, але це не означає автоматичну безпеку будь-якої донорської крові. Остаточне рішення приймають після перевірки конкретної пари «донор — пацієнт».

Термін «універсальний донор» найчастіше застосовують до крові 0 Rh-. Еритроцити з такою комбінацією не мають антигенів A, B і D, тому в критичних ситуаціях їх можуть використовувати, коли групу пацієнта ще не встигли встановити. Проте універсальність є умовною: на еритроцитах існують десятки інших антигенів, які також здатні викликати імунну реакцію.

Під час переливання плазми діють інші правила. У плазмі містяться антитіла, а не лише клітини з антигенами, тому сумісність для плазми не можна визначати за таблицею, призначеною для еритроцитів. У деяких випадках оптимальним донором плазми вважають людину з групою AB, оскільки її плазма зазвичай не має антитіл анти-A та анти-B. Однак конкретний компонент, його об’єм і спосіб застосування визначає медична команда.

Резус-фактор має особливе значення для Rh-негативних пацієнтів. Їм бажано переливати Rh-негативні еритроцити, адже після контакту з Rh-позитивними клітинами може сформуватися анти-D. Під час наступного переливання або вагітності це здатне ускладнити підбір крові та підвищити ризик імунних реакцій. Для Rh-позитивної людини іноді можна використати Rh-негативні компоненти, але таке рішення залежить від запасів крові та клінічної ситуації.

Чому однієї групи крові недостатньо для безпечного переливання

Визначення AB0 і резус-фактора є лише початковим етапом. Перед переливанням проводять дослідження на сумісність, зокрема перехресну пробу. Плазму реципієнта контактують з еритроцитами донора та спостерігають, чи виникає аглютинація або інша небажана реакція. Якщо лабораторія виявляє несумісність, такий компонент не використовують, навіть якщо групи крові формально збігаються.

У крові людини можуть бути антитіла до інших еритроцитарних антигенів, які не належать до системи AB0. Вони іноді з’являються після попередніх переливань, вагітностей, трансплантацій або внаслідок певних захворювань. У такій ситуації говорять про імунізацію або алоімунізацію. Пацієнту може знадобитися розширене типування, щоб знайти донорський компонент без небезпечних для нього антигенів.

Особливо ретельно кров підбирають людям, які регулярно потребують переливань, наприклад пацієнтам із деякими хворобами крові. Часті переливання підвищують імовірність утворення додаткових антитіл. Для таких пацієнтів ведуть детальні лабораторні записи, щоб у майбутньому швидше знайти максимально сумісний компонент.

Несумісне переливання може спричинити гостру гемолітичну реакцію, під час якої еритроцити швидко руйнуються. Серед можливих проявів — озноб, висока температура, біль у грудях або попереку, задишка, тривога, падіння артеріального тиску, потемніння сечі та різке погіршення загального стану. У тяжких випадках виникають гостре ураження нирок, порушення згортання крові та шок. Саме тому переливання виконують у медичному закладі під наглядом фахівців.

Групу крові та резус-фактор також беруть до уваги під час вагітності. Якщо жінка має Rh-негативну кров, а дитина може бути Rh-позитивною, існує ризик утворення антитіл проти еритроцитів плода. Своєчасне спостереження, аналізи та профілактичні заходи допомагають знизити ймовірність ускладнень. Важливо повідомити лікаря про попередні вагітності, викидні, переливання та відомі результати імунологічних тестів.

Власний результат аналізу варто зберігати разом із медичними документами, але не покладатися на нього як на єдине джерело інформації під час невідкладної допомоги. Перед операцією, переливанням або лікуванням тяжкої крововтрати медики повторно визначають групу та виконують необхідні проби. Такий підхід потрібен не через недовіру до пацієнта, а для максимального зниження ризику помилки.

Отже, безпечне переливання залежить від цілого комплексу чинників: групи AB0, резус-фактора, інших антигенів, антитіл, типу компонента крові та результатів перехресної проби. Найнадійнішим варіантом є індивідуально підібрана кров, перевірена лабораторією. Запам’ятати свою групу корисно, але остаточну оцінку сумісності завжди мають проводити медичні працівники.