Ціна світла і тепла: січень, який забрав життя тих, хто тримав енергетику України

Січень 2026 року став для багатьох українських міст місяцем, коли поняття повсякденного комфорту перестало бути абстракцією. За відновлення електрики, опалення та газопостачання платили не тільки ресурси і гроші — платили людськими життями. У робочих звітах і повідомленнях рідко вимальовується повна картина того, хто саме виходив у поле, щоб повернути у будинки світло і тепло, але кожне ім'я — це історія про відвагу і втрату.

Людська ціна відновлення інфраструктури

Під масованими ударами по енергосистемі опинилися електростанції, підстанції та тепломережі. Агресор цілеспрямовано бив по критичних об'єктах, що спричинило масштабні відключення. У ніч масованої атаки було застосовано приблизно 370 засобів повітряного нападу, і наслідки для столиці були дуже відчутні: без тепла залишилися понад 5 600 багатоповерхівок, лівий берег опинився без води, опалення й електрики, а понад 335 тисяч киян були тимчасово без світла. За цими цифрами стоять години аварійних виїздів, холодні ночі та ризик для тих, хто виїжджав на місце подій.

У цих умовах люди, які займаються відновленням, опинилися фактично на фронті, але без усеохопних засобів захисту. Вони виконували завдання на відкритих майданчиках під обстрілами, проломами й уламками. Саме такі умови призвели до трагічних втрат: загинули енергетики, рятувальники, працівники комунальних служб і газовики. Їхня робота часто лишається за лаштунками інформаційних повідомлень, але саме вона забезпечує повернення побутової стабільності.

Хто ризикує заради світла і тепла

Серед загиблих були фахівці з різних відомств і компаній, люди з багаторічним досвідом у енергетиці та комунальному господарстві. У повідомленнях фігурували імена відомих осіб, зокрема люди, які роками працювали над відновленнями і модернізацією мереж. Наприклад, колишній керівник і член правління НЕК «Укренерго», котрий віддав енергетиці понад 25 років життя, загинув під час виконання робіт з відновлення системи. Рятувальники з Державної служби України з надзвичайних ситуацій також втратили життя під час аварійно-відновлювальних робіт.

Один із трагічних випадків стався на Донеччині, коли працівник газової служби загинув у дорозі до виклику після атаки з використанням безпілотника. У столиці померли двоє комунальників, які працювали над ліквідацією наслідків морозів та відключень; окремо загинув і 66‑річний працівник місцевої теплоенергетичної компанії. Ці люди не були військовими, але виконували критично важливу роботу для мільйонів цивільних.

Що має знати суспільство і влада

Повернення енергосистеми в робочий стан після масованих атак — це не лише технічна операція, це велика людська праця, що потребує захисту, підтримки і гідних умов роботи. Суспільство повинно розуміти, що кожне оперативне відновлення потребує відповідного інвентарю, логістики, підготовки і, що найголовніше, безпеки для тих, хто виїжджає на дефектні ділянки. Енергетична стійкість вимірюється не лише в мегаватах, а й у захищеності людей, які підтримують мережі.

Важливо не тільки вшановувати пам'ять загиблих, а й робити практичні кроки: поліпшувати оснащення аварійних бригад, впроваджувати протокол захисту на випадок повітряних атак, створювати резервні джерела енергії в життєво важливих об'єктах, посилювати координацію між енергетичними компаніями, рятувальними службами та місцевою владою. Компанії, зокрема ДТЕК та інші оператори, повинні отримувати додаткові ресурси й підтримку від держави та міжнародних партнерів.

Кияни та мешканці інших міст також можуть зробити свій внесок: дотримуватися правил безпеки під час аварій, повідомляти про пошкодження, не наражати на небезпеку ремонтні бригади зайвими діями. Інформаційна культура — одна з складових підтримки, коли кожне коректне повідомлення допомагає прискорити реагування й зменшити ризики.

Січень показав, що в умовах війни щоденна праця енергетиків і комунальників набуває іншого сенсу. Коли світло в домі перестає бути очевидністю, варто пам'ятати імена тих, хто забезпечував цю можливість ціною власного життя. Їхні родини й колеги потребують не лише слів скорботи, а й системних рішень, що мінімізують подібні втрати в майбутньому.