Суд зобов’язав Міноборони виплатити допомогу сестрі загиблого воїна

Львівський окружний адміністративний суд зобов’язав Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу сестрі загиблого військовослужбовця. Позивачка доводила, що звернулася до державного органу не як утриманка свого брата, а як спадкоємиця матері, якій за життя належало право на отримання коштів у зв’язку із загибеллю сина.

Спір виник після того, як комісія Міністерства оборони відмовила жінці у призначенні виплати. У відомстві вказали, що заявниця не надала документів, які підтверджували б її перебування на утриманні загиблого військового. Однак суд дійшов висновку, що чиновники неправильно визначили правову підставу звернення та безпідставно вимагали підтвердження статусу, якого позивачка на себе не поширювала.

Як виникло право на одноразову допомогу

Брат позивачки загинув під час проходження військової служби. У зв’язку з його загибеллю члени сім’ї могли претендувати на передбачені державою соціальні виплати, зокрема на одноразову грошову допомогу, визначену постановою Кабінету Міністрів України №168.

Мати військовослужбовця за життя мала право звернутися за належними їй коштами. Проте оформити та отримати виплати вона не встигла. Після смерті жінки її донька прийняла спадщину та поставила питання про перехід до неї права на кошти, пов’язані із загибеллю брата.

Для підтвердження такого права спадкоємиця звернулася до суду. Ще у 2024 році Миколаївський районний суд Львівської області визнав за нею право на отримання у порядку спадкування виплат, які були пов’язані із загибеллю військовослужбовця. Йшлося, зокрема, про додаткову винагороду за участь у бойових діях та одноразову допомогу, передбачену урядовою постановою №168.

Рішення суду першої інстанції набрало законної сили після перегляду Львівським апеляційним судом. Апеляційна інстанція не змінила висновків щодо спадкування. Таким чином, у судовому порядку було встановлено, що мати загиблого мала відповідне право, а після її смерті воно перейшло до єдиної спадкоємиці.

Наявність такого рішення мала істотне значення для подальшого спору з Міністерством оборони. Адже питання про саме право матері на виплати та факт його переходу до доньки вже були предметом судового розгляду. Повторно доводити ці обставини в іншій справі не потрібно, якщо попереднє рішення набрало законної сили.

У червні 2025 року жінка подала через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки заяву про призначення одноразової грошової допомоги. До звернення вона додала документи про родинні відносини, смерть військовослужбовця, смерть матері, прийняття спадщини та судові рішення, якими підтверджувалося її право.

Проте 18 грудня 2025 року комісія Міністерства оборони ухвалила рішення про відмову у виплаті. На думку представників відомства, заявниця не підтвердила, що була утриманкою загиблого брата. Також комісія фактично не визнала достатнім рішення цивільного суду про спадкування права на допомогу.

Чому суд визнав відмову Міноборони незаконною

Львівський окружний адміністративний суд встановив, що Міністерство оборони помилилося у визначенні статусу позивачки. Жінка не просила призначити їй допомогу як особі, яка перебувала на утриманні брата. Вона посилалася на іншу юридичну обставину — спадкування права, яке вже належало її матері.

Вимога довести статус утриманця була неправомірною, оскільки цей статус не був підставою для звернення за виплатою. Позивачка діяла як спадкоємиця та надала документи, що підтверджували перехід до неї майнового права.

Суд звернув увагу, що рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для врахування державними органами. Обставини, встановлені таким рішенням, не можуть довільно ігноруватися або повторно ставитися під сумнів під час розгляду нового звернення.

Отже, комісія Міністерства оборони мала оцінити документи з урахуванням висновків цивільного суду. Натомість відомство фактично розглядало заяву так, ніби жінка просила виплату у статусі безпосередньої членкині сім’ї загиблого або утриманки. Саме це, на думку адміністративного суду, призвело до необґрунтованої відмови.

Суд також зазначив, що державний орган повинен діяти послідовно та не встановлювати додаткові вимоги, які не випливають із конкретної правової підстави звернення. Якщо право на виплату вже визнане за спадкоємицею судовим рішенням, комісія не може відмовляти лише тому, що заявниця не відповідає іншій категорії отримувачів.

Під час розгляду справи суд перевірив не тільки формальну наявність документів, а й законність мотивів, якими керувалася комісія. У результаті було встановлено, що рішення Міністерства оборони не відповідало фактичним обставинам справи та порушувало права позивачки.

Адміністративний суд не обмежився скасуванням рішення комісії та направленням заяви на новий розгляд. На думку суду, зібрані матеріали вже давали змогу зробити висновок про наявність у жінки права на допомогу. Тому Міністерство оборони зобов’язали безпосередньо призначити та виплатити кошти.

Розмір допомоги та подальший розгляд справи

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 передбачена одноразова грошова допомога у розмірі 15 мільйонів гривень у разі загибелі військовослужбовців відповідних категорій та за наявності визначених законодавством підстав.

Водночас у резолютивній частині рішення Львівського окружного адміністративного суду конкретну суму, яка має бути перерахована саме цій спадкоємиці, не зазначено. Суд зобов’язав Міністерство оборони призначити та виплатити допомогу, передбачену відповідною нормою урядової постанови.

Остаточний розмір виплати може залежати від чинного на момент призначення законодавства, особливостей виплати, наявності інших отримувачів та документів, що містяться у спадковій і службовій справі. Тому сума, яка фактично підлягатиме перерахуванню, має бути визначена уповноваженим органом під час виконання судового рішення.

Окрім зобов’язання виплатити допомогу, суд стягнув із Міністерства оборони на користь позивачки 1331 гривню 20 копійок судового збору. Ці кошти є компенсацією витрат, понесених жінкою у зв’язку із захистом свого права в адміністративному суді.

Рішення датоване 5 травня 2026 року та ухвалене у справі №380/678/26. Водночас воно не стало остаточним, оскільки Міністерство оборони подало апеляційну скаргу. Восьмий апеляційний адміністративний суд відкрив провадження та визначив, що справа розглядатиметься у письмовому провадженні.

До завершення апеляційного перегляду фактична виплата коштів залишається невирішеною. Якщо апеляційний суд залишить рішення без змін, Міністерство оборони повинно буде виконати його та призначити спадкоємиці одноразову грошову допомогу, пов’язану із загибеллю її брата.

Ця справа може мати значення для інших родичів військовослужбовців, які померли або загинули до моменту фактичного отримання належних їм соціальних виплат. Судовий висновок підтверджує, що право на кошти за певних умов може входити до складу спадщини та переходити до спадкоємців.

Водночас сам факт родинного зв’язку не є єдиною підставою для позитивного вирішення питання. Важливо довести, що право на виплату виникло ще за життя первісного отримувача, а також належним чином оформити спадкування. Значення можуть мати документи про загибель або смерть військовослужбовця, підтвердження родинних відносин, свідоцтво про право на спадщину, рішення суду та листування з уповноваженими органами.

Отже, сестра загиблого воїна домоглася судового захисту, оскільки довела: вона претендує на одноразову допомогу не як утриманка брата, а як спадкоємиця матері. Суд визнав незаконною відмову Міністерства оборони та зобов’язав відомство призначити і виплатити належні кошти. Остаточна реалізація цього рішення залежатиме від результату апеляційного розгляду.